Коли я розплющив очі, був уже ранок. Усі лампи в кімнаті досі горіли, і я лежав під ковдрами, не пам’ятаючи, як під них заліз. Усе ще було омите й насичене її присутністю — вищою, ширшою і глибшою, ніж життя, я відчув той оптичний зсув, який породжує веселку, і пам’ятаю, як подумав: так мають почуватися люди, що бачили святих, — правда, моя мати не була святою, але її поява була так само виразною, як полум’я, що спалахує в темній кімнаті.
Ще до кінця не прокинувшись, я погойдувався на простирадлах, заколисаний чудесним сновидінням, яке спокійно огортало мене. Навіть звуки ранку в коридорі готелю були просякнуті атмосферою та барвами її присутності; коли я прислухався у своєму напівдрімотному стані, мені здавалося, що я чую специфічні легкі й веселі звуки її кроків, змішані з брязкотом таць, які обслуга готелю розносила вгору та вниз по коридору, скреготом канатів ліфта, відкриванням і закриванням ліфтових дверей: то був дуже міський звук, звук, який нагадував Саттон-плейс і мою маму.
Потім раптом посеред біолюмінісцентних уривків сновидіння забамкали дзвони ближньої церкви, так шалено й гучно, що я панічно стрепенувся, намацуючи окуляри, адже геть забув, який сьогодні день: Різдво.
Хитаючись, я зіп’явся на ноги й підійшов до вікна. Дзвони, дзвони. Вулиці були білі й безлюдні. Паморозь блищала на вкритих черепицею дахах, над Геренграхтом танцювали й падали сніжинки. Табунець чорних птахів, крукаючи, різко пішов у піке над каналом, небо було вкрите ними, вони розгойдувалися в ньому, як одне наділене розумом тіло, завихрюючись то сюди, то туди, і їхній рух, здавалося, передавався мені майже на клітинному рівні, біле небо, і завихрений сніг, і поривчастий сильний вітер, який так полюбляють деякі поети.
Перше правило реставрації. Не робити того, чого потім не можна буде виправити.
Я прийняв душ, поголився й одягся. Потім спокійно прибрав у кімнаті та спакував свої речі. Треба якось повернути Юрію перстень і годинник, якщо він досі живий, у чому я все більше сумнівався: сам лише годинник коштував цілий статок — автомобіль БМВ 7-ї серії або іпотечний внесок за квартиру. Я відішлю їх Гобі на зберігання й залишу його ім’я для Юрія на стійці реєстрації, про всяк випадок.
Замерзлі шибки, примарний сніг на бруківці, глибокий і безмовний, немає машин на вулицях, століття наклалися, 1940-ві на 1640-ві.
Важливо було довго не замислюватися. Треба використати енергію сновидіння, яка супроводжувала мене, коли я прокинувся. Оскільки я не розмовляю нідерландською мовою, то піду до американського консульства й попрошу когось із його працівників зателефонувати до нідерландської поліції. Зіпсую Різдво комусь із працівників консульства, відірву його від сімейної трапези. Але я не міг дозволити собі чекати. Мабуть, мені слід би було спуститись, подивитися сайт Державного департаменту і з’ясувати, які я маю права як громадянин Сполучених Штатів, але в’язниці Нідерландів явно не найгірші у світі, і, можливо, коли я розповім усе, що знаю (про Горста й Сашу, Мартіна і Фріца, Франкфурт і Амстердам), вони зможуть знайти картину.
Але хтозна, як воно все може обернутися? Я не був певний ні в чому, крім того, що більше викручуватися не буду. Хоч би що потім сталося, я не стану, як мій батько, до самого кінця ухилятись і брехати, щоб потім пустити машину під укіс і розбитися. Я стоятиму мужньо й прийму все, що мені судилося прийняти. І сповнившись такої рішучості, я пішов до ванної і змив блискучу марку в унітаз.