Вайс похолов, у нього аж пальці на ногах зсудомило од відчуття провалу. Ось до чого привела ця ризикована розмова, яку він розпочав, маючи на меті зовсім інше. Виходить, він прогадав, не зумів оцінити цього старого сибарита. Не треба було набиватися йому. А як не набиватися, коли він стоїть значно ближче, ніж навіть Штейнгліц, до того джерела відомостей, куди так поривався Йоганн? І як дізнатися, чи справді Лансдорф вважає його підхожим для роботи в тилу противника, чи тільки хотів випробувати його?
Роздумувати не було коли, і скоріш машинально, аніж свідомо, Вайс сказав задоволеним голосом:
— Дякую вам, пане Лансдорф. Сподіваюсь, ви не пожалкуєте за своє рішення.
— А чого б це я жалкував? — примружившись, поцікавився Лансдорф.
— Річ у тім, — сказав Вайс, — що в мене така типова зовнішність, що в Ризі кожен латиш одразу впізнавав у мені німця, а росіяни — тим паче. — Квапливо додав: — Та це нічого не значить. Я, як справжній німець, ладен віддати життя за фюрера, і, повірте мені, якщо доведеться загинути, я загину там з честю, як німець.
Лансдорф довго, уважно розглядав Вайса. Потім сказав з жалем:
— Так, ти маєш рацію. Ти типовий німець. Тебе можна було б виставити в расовому відділі партії як живий зразок арійця. Але я подумаю про тебе, — сказав Лансдорф, рухом руки відсилаючи Йоганна.
Перед цією небезпечною розмовою Йоганн довго роздумував, як йому поводитися в новій обстановці, яка хоч і сприятливо складалася для нього, однак загрожувала ізоляцією. Він не хотів бути знову приречений на бездіяльність, як минулою разу, коли попав на секретний об'єкт абверу, де готували групу російських білоемігрантів для засилання в радянський тил.
З усіх даних, служба абверу почала створювати величезну сітку розвідувально-диверсійних шкіл.
Це свідчило і про те, що блискавичний наступ гітлерівців зірвався, і про те, що не справдились їхні надії знайти підтримку серед деякої частини населення Радянської Країни. І не п'ята колона, на яку вони сподівалися, чекала їх на радянській землі, а могутні удари партизанських з'єднань.
Тоді вирішили мобілізувати всі способи ведення таємної війни. Провести гігантські диверсії, масові терористичні акти на території Радянської країни. І це ставало вже не тактикою, а стратегією воєнних операцій. Німецький генеральний штаб і всі секретні служби Третьої імперії об'єдналися для виконання цього завдання.
І не випадково Лансдорф був видним працівником СД. З'ясувавши це, Вайс вирішив зіграти на суперництві між абвером і гестапо. Зіграти з таким розрахунком, щоб можна було повірити в його абверівський патріотизм і готовність піти на будь-яку підлість заради цього патріотизму. Інакша старий лис, Лансдорф не повірив би ні в який інший патріотизм, крім кар'єристської, службової запопадливості. Одважився на риск Йоганн не зразу, а тільки після того, як ознайомився з блокнотом Лансдорфа, вірніше, з одним записом у ньому, зробленим чітким, дещо старомодним почерком: «Радянські військовополонені, перебуваючи в таборах, автоматично зберігають характер і звичаї, властиві їхній політичній системі, і створюють таємні організації комуністів, які й управляють людьми.
Для виявлення таких «керівних» осіб служби гестапо мають серед в'язнів інформатора — найбільш цінний, перевірений матеріал для розвідувально-диверсійних шкіл.
Проте служби гестапо, щоб зберегти цей контингент тільки для своєї системи, всіляко приховують його, вставляють з метою маскування в списки неблагонадійних і навіть таких, що підлягають ліквідації.
Необхідно сміливо, інтуїтивно виявляти такий контингент у таборах всіх ступенів і, всупереч опорові гестапо, зараховувати в школи».
Цей запис Лансдорф, очевидно, вніс у блокнот, щоб інструктувати співробітників абверу, яких посилають у табори військовополонених для відбору курсантів.
Вайс зробив з нього відповідні висновки й одважився поговорити з Лансдорфом, сподіваючись, що це відкриє йому можливість брати участь у відборі «контингенту».
Він, як то кажуть, рискнув усім, щоб досягти всього. Розкрити сітку гестапівських інформаторів — хіба заради цього не варто важити життям? І він ризикнув, хоч і догадувався і про проникливість, і про невсипущу підозріливість Лансдорфа.
Але ж Вайсова поведінка була переконливою, цілком вірогідною. Хіба не природне наївне, нахабне прагнення молодого німця вислужитися? І хіба не природним був Йоганнів переляк? Що тут дивного? Спритний шофер, котрий прижився при своєму хазяїнові, — і раптом у саме пекло. Звичайно, він був зляканий. Інша річ, коли Йоганн злякався, зрозумівши, що його мають закинути на парашуті до своїх, тоді як зараз його місце тут, серед ворогів. Але Лансдорф, звичайно, приписав його переляк звичайному боягузтву.