Іноді таких зрадників сама адміністрація включала в групову втечу — адже всім було відомо, що вони часто попадають у карцер, чим же більше можна зарекомендувати себе! Але в книзі, де з німецькою ретельністю записували всіх в'язнів, яких карали, проти їхніх номерів ніколи не вказувались причини покарання. І хоч вони часто попадали в штрафний блок, їхні номери не стояли в списках тих, хто підлягав знищенню. Розібратися в усьому цьому Йоганнові було не просто. Величезна, надзвичайно копітка робота вимагала гігантського напруження сили, розуму, кмітливості, логічної вправності, колосальної місткості пам'яті. І Йоганн зовсім не був незворушно спокійний, коли морочився з сотнями кілограмів паперу, поринувши в трудомістку слідчу роботу. Постійна загроза висіла над ним. Він розумів, що його чекає, коли в руки гестапівців попаде хоч один його запис, і він не зможе розумно пояснити, з якою метою це зроблено.
Закласти міну під ворожий ешелон, висадити в повітря бензосховище, знищити маститого гітлерівця — все це було ефектніше, гучніше, зриміше, аніж копітка канцелярська робота, що її виконував Йоганн.
І стомлений, виснажений фізично, Йоганн відчував приплив холодної розважливої ненависті, мстивого піднесення, і це робило його відчайдушним, самовпевненим, бадьорим, як ніколи.
Йоганн зрозумів, що його канцелярська робота нараз в багато разів важливіша за так звані силові акції. І коли Центр одержить його матеріали, оперативні групи радянських розвідників після штабної розробки цих матеріалів будуть не тільки вірно й точно націлені проти зрадників, що пробралися за лінію фронту, але й тут, у ворожому тилу, вони зроблять те, що треба. А від скількох мужніх, чесних радянських воїнів, які попали в полон, буде відведена брудна рука провокаторів, що намагатиметься очорнити їх! Хіба це не дорівнює врятуванню життя й навіть більше, ніж життя, — честі людей?
На першій чекістській емблемі зображені щит і меч. Так, чекіст вражає ворога караючим мечем, але не для того, щоб обороняти себе, вручено йому щит, — для того, щоб захищати всіх радянських людей. Так казав йому чекіст-дзержинець, його наставник.
— Щит — це твоє серце комуніста, і ніщо так надійно не захистить радянську людину від біди, як чисте серце комуніста.
Що ж, Йоганнові хотілося знищити зрадників, перевертнів, яких він тут виявив, самому вбити їх. Певне, того «кролика» в експериментальному таборі шахтар уже усунув, може, й не сам: у них там велика підпільна організація. Та хіба дізнатися, хто ховається під № 740014, хіба знайти шахтаря було менш важливо, ніж виявити зрадника? Тепер Йоганн повідомить про нього Центр, і шахтарева сім'я дізнається, що чоловік і батько, який пропав був безвісти, гідний великої поваги, й пишатиметься ним.
Командировка кінчилася. Машина мчить назад до Варшави.
Мокрий снігопад, дороги, розквашені танками, руїни міст, мертві, чорні згарища сіл — пошматована земля, зрита оборонними спорудами, і непоховані трупи радянських воїнів.
Дітріх дрімає, притискаючи до грудей планшет. У ньому списки полонених, пропонованих для вербування, і доповідна записка Лансдорфові, складена Вайсом під диктування капітана в енергійній, хвастовитій манері, що відповідає духові імперської стилістики.
Дітріх дуже задоволений Вайсом і обіцяв, що той одержить унтер-офіцерське звання. Йому подобалися завжди рівна, послужлива Вайсова скромність, його суто німецька працьовитість і та зухвала напористість, з якою він домагався в табірного начальника матеріалів, щоб виконати роботу, яку, власне, мав робити Дітріх.
Гітлер обіцяв: «Я вирощу таку молодь, пород якою здригнеться світ. Ця молодь буде жорстока і владна. Ні про яке інтелектуальне виховання не може бути й мови. В прусських юнкерських родинах — а Дітріх належав саме до такої родини — жорстока воля до влади здавна вважалась ознакою істинно німецького характеру, а військове виховання — єдино можливим для її нащадків.
І Дітріх гадав, що солдатів противника, які здалися в полон, слід страчувати на місці для повчання власним солдатам. Табори для військовополонених він вважав зайвими розкошами й досить скептично ставився до можливості завербувати там надійних диверсантів. Табірний персонал він зневажав: в його очах це були тиловики, що наживаються на крадіжках табірного провіанту і стараються урвати щось для себе. Правда, не треба й особливої спостережливості, щоб помітити величезні свинарні при кожному таборі. Не можна було не звернути уваги й на грузовики, які під'їздили до просторих складів: тут оптом продавали набиті в паки одежу і взуття умертвлених в'язнів. А кістяне борошно продавали для удобрення полів. Жодна дрібничка не пропала марно в дбайливої табірної адміністрації, і в спеціально для того обладнаних приміщеннях зубні коронки страчених переплавляли на газових пальниках у золоті десятиграмові брусочки.