— Людина стане на вашу точку зору, якщо ви її не дрочитимете. Тільки тоді вона може бути розсудливою.
Цей підступний лис, Канаріс, — гієна в сиропі.
Ще в 1934 році Інтеллідженс Сервіс заслала в Німеччину своїх спеціальних агентів-психологів, щоб вони вивчили психічні нахили Шікльгрубера-Гітлера. Усім їм роздали розшукові карточки: «Середній зріст, вуха петлями, ніс прямий, великий, очі балухаті, сині, волосся темне, будова тіла нормальна, надмірно збудливий і дратівливий, що природно для особи, яка стоїть на чолі нового політичного руху. Особливих прикмет немає».
Ці англійські розвідники, як брудні репортерчики, зібрали найінтимніші відомості про фюрера. Вони дізналися навіть, що всі його численні спроби завести потомство були плачевні, і вони ж твердили, нібито йому подобається запах власного поту й тому він, піднімаючи руку, нібито нюхає під власною пахвою. А його схильність до містики вони пояснювали якимсь підлітковим ґанджем. І отакі «матеріали» Канаріс насмілився вручити йому, фюрерові, главі імперії, нібито виявляючи цим дружню секретну послугу, немовби розкриваючи перед ним усі сейфи німецької контррозвідки.
Гітлер догадувався, що справжній текст донесень англійських агентів Канаріс приховав, а цей зварганив сам або разом з покійним Ремом, який теж претендував на роль фюрера й намагався дошкулити Гітлерові, натякнувши, що в тайниках абверу переховується і його брудна білизна.
Гітлер знав, що Канаріс любовно колекціонує у себе в сейфах всю гидоту, яку тільки могли зібрати його шпигуни про імперську верхівку. Таким самим колекціонуванням з не меншою запопадливістю займаються Гіммлер, Гейдріх, Ріббентроп. Ці картотеки — їхній особистий золотий запас, який в разі чого вони можуть обміняти на валюту якої-небудь світової держави. Але Гітлер знає про них більше, ніж навіть вони знають про себе, бо кожен з них старанно, з ентузіазмом доносить йому на іншого.
І коли вже говорити про справжні особисті заслуги Гітлера перед рейхом, то принаймні одна з них безперечна: ставши главою Третьої імперії, він зумів використати свій досвід дрібного поліцейського шпига і створив грандіозну систему тотального шпигунства. Гігантську охоронну систему безпеки тих, хто підніс його на вершини влади. І Круппи, Стіннеси, Тіссени — всі ці магнати, справжні володарі Німмеччини, що б там потім не сталося, повинні, так, повинні скластися й відлити йому монумент з частки того золота, яке нестримним потоком несли в їхні банки ріки крові, що залили зараз усю Європу.
Канаріс дріботливою ходою зайшов до кабінету фюрера. Схиливши набік рум'яну фізіономію із сивим прилизаним чубом, він удавано часто дихав, показуючи цим свою службову запопадливість: прибути секунда в секунду. Та він зовсім не захекався: понад годину покірно чекав, поки його викличуть, у приймальні рейхсканцелярії, розважаючи фюрерових ад'ютантів веселим базіканням. Він умів патякати, нічого не вибовкуючи і викликаючи при цьому співрозмовників на небезпечну зайву одвертість.
Через фюрерового ад'ютанта, свого таємного агента, Канаріс знав, навіщо його викликали.
І Гітлер знав через Гейдріха, що Канарісові відомо, навіщо його викликатимуть. Знав він, і від кого відомо, бо один з найближчих Канарісових співробітників, що готував йому матеріали для представлення фюреру, був таємним агентом Гейдріха. А чи правильно доповів про все фюрерові Гейдріх, перевірить, у свою чергу, Гіммлер, він має своїх агентів в апараті Гейдріха. І про все це знав Канаріс. І те, що Канарісові про все це відомо, фюрер теж знав. І приймав це як належне. Бо ж дивно було б, якби один з його підручних у створенні системи тотального шпигунства не розумів її всеосяжності. І, знаючи, що Канаріс чудово поінформований, чого його викликали, знаючи, що в того у папці лежать всі матеріали й навіть заздалегідь готова пояснювальна записка, Гітлер, однак, вирішив все-таки. розлютитися, щоб раптово напасти на Канаріса й застукати його начебто зненацька. Недарма Канаріс казав з любовним захватом, що раптовість — універсальний і безвідмовний фюрерів прийом і що це можуть підтвердити навіть деякі особи слабкої статі.
Ревниве суперництво гестапо, служб СД і абверу, їхнє прагнення стати найнадійнішим джерелом секретної інформації для глави Третьої імперії Гітлер вміло використовував, щоб перевіряти кожного інформатора. І про кожного з них він мав такі матеріали, які свідчили проти них і могли правити за офіційну підставу смертного вироку. І це було відомо кожному з них.