— Ми повинні здерти зі східних військовополонених тонкий шар радянського лаку і, обернувши їх на звірів, тисячами закидати на парашутах, щоб вони, як тифозна нужа, вкрили землю, перетворили її на пекло.
Канаріс побожно, молитовно дивився на фюрера, терпляче вибираючи момент, коли можна буде поновити ділову розмову. Треба було обговорити його доповідну записку про створення широкої сітки диверсійно-розвідувальних шкіл для масового навчання агентів, призначених діяти проти Радянського Союзу. І хоч як важко було вислухувати пишномовні думки фюрера, Канаріс був цілком згоден з ним: у зв'язку з таким прикро уповільненим просуванням армій вермахту на Сході, необхідно вжити екстрених заходів і провести їх у величезному масштабі, щоб сприяти швидшому успішному завершенню походу на Росію іншими засобами — засобами таємної війни, війни без лінії фронту, ще жорстокішої, ніж звичайні воєнні дії.
З такою метою Канаріс і пропонував створити під грифом «Валі» особливий розвідувальний штаб в якомусь передмісті Варшави і розгорнути при ньому сітку розвідувально диверсійних шкіл. Він давно розклав на величезному столі фюрера схеми розташування цих закладів з позначенням усіх об'єктів, а також пояснювальну записку, приблизний кошторис і списки командно викладацького складу. І все це він уже встиг зареєструвати в рейхсканцелярії як надсекретні об'єкти, рівні за шкалою секретності ставкам на східних територіях.
Фюрер перестав нарешті просторікувати й взявся за пояснювальну записку. Читаючи її, він захоплено длубався у вусі кінчиком олівця, гмукав схвально, а часом дзвінко цвікав зубом, як завжди, коли робота була йому приємна. Зробивши багато слушних і дуже корисних зауважень, які свідчили про серйозне знання предмета й навіть здібності до якогось новаторства в цій дуже стародавній галузі ведення війни, він поставив на проекті створення нової сітки диверсійних закладів свій підпис, схожий на слід від удару прутом.
Адмірал Канаріс полегшено зітхнув. І цю ж мить Гітлер несподівано одірвався від паперів і заявив урочисто:
— Я маю вас порадувати, адмірале. Вчорашня моя недуга виявилася несерйозною. Сьогодні я чудово випорожнився.
— Я безмежно щасливий, мій фюрер! — щиро вигукнув Канаріс, сяючи своєю знаменитою усмішкою.
Він справді був щасливий з цієї обставини, бо, коли б не вона, хто зна, чим би кінчилась сьогоднішня його доповідь. І щоб привернути до себе Гітлера ще більше, доповів йому, що, за інформацією Лансдорфа, в експериментальному таборі в'язні задушили чотирьох агентів. А якийсь унтер-офіцер абверу сповістив Лансдорфа, що ці агенти були б особливо цінні як диверсанти і він хотів зарахувати їх у школу, та адміністрація табору вирішила краще віддати їх в'язням, аніж запропонувати службі абверу. І фюрер прихильно згодився притягнути до відповідальності керівництво експериментального табору, пообіцяв, що накаже гестапо зробити це, щоб надалі ніхто не ставав на заваді високій місії абверу, не заважав підготовці тотальної агентурної атаки на Сході.
— Хайль Гітлер! — вигукнув Канаріс.
— Хайль! — немовби салютуючи самому собі, відповів фюрер. Він вимовив привітання машинально, бо його тьмяний, стомлений погляд був звернений у цю мить на власний, яскраво намальований найкращими фарбами концерну «ІГ Фарбеніндустрі» парадний портрет, піднесений 20 квітня — на день його народження. Власникам цього концерну він також завдячував своєю величчю, як і концерн «ІГ Фарбеніндустрі» був зобов'язаний Гітлерові гігантськими надприбутками, невичерпна золота лавина яких зростала з кожним новим воєнним роком.
Фюрер твердо обіцяв арміям вермахту, які діють на Східному фронті, що різдво вони зустрінуть у Москві. І сам він теж був не від того, щоб справити різдво у скореній російській столиці. В усякому разі, генерал-квартирмейстер армії «Центр» припне на цей випадок в обозі другого ешелону сервіз з ініціалами фюрера.
Падав мокрий сніг і танув. Сірий Берлін волого блищав. У сірих каналах білими грудками плавали качки і чайки. Вони були зовсім ручні. Добрі перехожі кидали їм крихти хліба. До будинку гестапо одна по одній підкочували машини, з них, зчепивши руки на потилицях, виходили люди — такі самі німці, як і ті, хто їх привіз. Вони піднімалися сходами й вистроювалися вздовж коридора, уткнувшись обличчями в холодні, вкриті олійною фарбою стіни.