Після допитів деякі з цих людей, заляпуючи кахляну підлогу кров'ю, самі добиралися до камер, але більшість не могли йти, і їх одвозили на ношах з велосипедними колесами. В гестапо, як на військовому заводі, працювали цілодобово — в три зміни…
У місті було добропристойно, тихо, і мокрий сніг, що ліниво падав із сірого неба, не міг вибілити його вулиць. Сніг падав і танув, розпливаючись холодними слизькими калюжами, і в них масними плямами відбивалися вогні цього гонористого міста, збудованого з сірого каменю.
31
Варшавську школу німецьких розвідників, як і деякі її філіали, було організовано в жовтні 1941 року. Вона безпосередньо підлягала діючому на Східному фронті розвідувально-диверсійному органові, що умовно називався «штабом Валі». Дислокувалася школа за 21 кілометр на схід од Варшави, поблизу населеного пункту Ромбертова і залізничної станції Мілосни, в містечку Сулеюовеку, на вулиці Падеревського. Там розмістився також один з філіалів «штабу Валі» і його могутня радіостанція.
Лансдорф оселився в одній з кімнат «штабу Валі» з можливим для цього казарменого приміщення комфортом. Підлогу й тахту встеляли пухнасті килими, крізь скляні дверцята шафи виднілися строкаті корінці англійських і французьких книг, по кутках стояли два торшери, і все це, особливо квіти повсюди, робило кімнату затишною. Доповідаючи, Вайс привітно дивився в сухе Лансдорфове обличчя, але не бачив ні тонких, міцно стулених губ, ні тонкого носа, ні запалих, синюватих після бриття щік, ні круглого лоба з великими залисинами: він тільки пильно стежив, як мінявся вираз вирячкуватих, по-старечому злинялих, але ще з живим блиском очей свого начальника.
Лансдорф лежав на тахті, підклавши руку під голову, і не змінив пози, коли ввійшов Вайс. Він був у піжамі й англійського походження теплому халаті з верблюдячої шерсті. На ногах хутряні шведські пантофлі. Верхнє світло було погашене, і яскрава лампа торшера освітлювала тільки Вайсове обличчя. І Вайс розумів, що не випадково стілець, на який запропонував йому сісти Лансдорф, стояв під торшером, і хоч різке світло било в очі, він і не подумав переставити стілець.
«Прийом досить-таки дубовий для такого маститого розвідника, як Лансдорф», — відзначив Вайс.
Такі самі примітивні були вираз нудьги і байдужості, з якими Лансдорф, здавалося б, неуважно слухав Вайса, і іронічні зауваження по ходу його доповіді: єфрейтор, як виявилося, був надто наївний у своєму захопленні діяльністю капітана Дітріха, його розумом і прожектами. Проте він не перебивав Вайса, коли той приписував Дітріхові деякі міркування, щоб з'ясувати реакцію Лансдорфа на них.
І він казав, що капітан Дітріх проявив тонку й глибоку спостережливість і цілком має рацію, вважаючи, що російські військовополонені, легко погодившись стати зрадниками, так само легко можуть зрадити й Німеччину. І їхнє боягузтво, і ницість — не дуже надійна запорука, навряд чи можна сформувати з цих військовополонених здатних на все агентів. Орієнтуватися тільки на таких людей — значить обрати найлегший шлях. Та легкий шлях не завжди дає бажані результати.
— Що ж ти пропонуєш? — перебив Лансдорф своїм невиразним рівним голосом.
— Я? Нічого. Я просто кажу про те, що мені довелося чути.
Вимовивши ці слова, Йоганн напружено думав, як краще запевнити Лансдорфа, що, крім людей, рекомендованих гестапо, абверівці самі повинні добирати в розвідувально-диверсійні школи найбільш підхожих військовополонених. За цієї умови Йоганнові буде значно легше відшукати й влаштувати в школу потрібних йому людей, щоб почати небезпечну, але таку необхідну зараз його Батьківщині роботу: відвертати злочинства агентів абверу й рятувати тих, хто готовий до боротьби, хто здатний на подвиг.
І, намацуючи грунт, він докинув трохи невизначено:
— Капітан Дітріх висловлював припущення, що, побоюючись відплати інших в'язнів, деякі тільки із самозахисту цураються контактів з нами. І це не що інше як специфічна форма маскування, а для такого маскування потрібні розум, витримка, терплячість — саме ті якості, що вимагаються від агента.
Лансдорф жваво підвів голову, пильно глянув на Вайса, процідив крізь зуби:
— Це, мабуть, оригінально. В усякому разі, не шаблонно… — І замислився. Та зразу ж, щоб не показати, що ця думка його зацікавила, стомлено прикрив білі повіки, поскаржився: — Ця нестійка погода — то заморозки, то відлига — розслабляє мене. В моєму віці люди стають чутливі до всяких змін. — І він мерзлякувато стенув плечима й млосно відкинувся на подушки. Та на душі в нього було тривожно, неспокійно.