Усі ці відомості, а також зразки клею, яким тут приклеювали фотографії до документів, він переправив через тайник у Центр.
Перед тим як видати курсантам документи, ротмістр Герд зібрав групу для останніх настанов.
Він сказав суворо, що чекає чіткої роботи. Вигадувати розвіддані марна річ: усі відомості будуть ще раз перевірятися. Будь-яка спроба звернутися до НКВС призведе тільки до загибелі самого розвідника, а німецькому командуванню завдасть лише незначної матеріальної шкоди.
Потім він підвівся і, приязно всміхаючись, запропонував:
— Хто вагається чи боїться, нехай заявить про це зараз. Вам дається остання можливість вирішити: працювати з нами чи ні. Якщо хтось відмовиться, йому нічого лихого не зроблять. Відправлять назад у табір або в інше місце, де робота буде йому під силу.
Герд почекав. Наївних простаків — охочих на такі визнання — не знайшлося.
Про всю цю процедуру Вайс попередив Гвіздка, а той ще двох найвірніших людей із своєї групи.
За кілька днів до від'їзду тих, що засилалися, почали обмундировувати. Вони одержали теплу білизну. Кальсони білі бумазейні й оранжеві трикотажні. Сорочки голубі. Джемпери сірі, із зеленою каймою на комірі і рукавах. Радянські онучі теплі, фланелеві — їх розрізали навпіл, і вони стали квадратні. Штани на складі лишилися тільки червоноармійські — діагоналеві, а шинелей комскладу РСЧА й зовсім не було. Чоботи переважно кирзові.
Цивільний одяг іноземного крою: на штанах дві задніх кишені, піджаки однобортні з дуже заокругленими фалдами. Сорочки верхні, як правило, без комірців. Іноді їх пришивають у майстерні, викроюючи з пелени, і це зразу помітно, а коли сорочка смугаста, то смужки на комірі виходять не горизонтальні, а вертикальні.
Майже всім видали сірі брезентові полуботинки з чорними головками.
Одержаний одяг і взуття носити в таборі не дозволяється: зразу ж після примірки все має бути упаковане. Якщо група чомусь затримується, обмундирування здається на склад з ярличками, на яких позначено, що кому належить.
Усі оці дрібні й, здавалося б, зовсім незначні деталі, що їх точно підмітив Вайс, мали істотне значення: вони будуть доказами для розпізнання злочинців. Навіть те, що німці не дають своїм агентам можливості обносити одяг, може стати прикметою для пильної спостережливості радянських людей. Необношений одяг в роки війни й злигоднів — мундир щонайменше шахрая або дезертира.
Штейнгліц скептично спостерігав процедуру примірки обмундирування.
До нападу на Радянський Союз, в ході війни з європейськими державами, Гітлер надав побічним воєнним діям широкого розмаху, вкладаючи в них особливий зміст. Він сподівався на вільних і невільних агентів із правлячих класів цих держав, на їхню своєкорисливу честолюбність, авторитарні нахили. Найбільші фінансисти, промисловці успішно співробітничали із своїми німецькими партнерами по міжнародних концернах, багатіючи за рахунок незалежності своїх країн.
Досі німецьке командування основну увагу приділяло не стільки прямим воєнним діям, скільки нападові на противника з тилу в тій чи іншій формі.
Штейнгліц знав: раніше Гітлер починав війну з деморалізації і дезорганізації противника. Отруїти, зламати волю противника до опору — ось найвища мета таємної війни.
А хто ці так звані «агенти»? Покидьки. Падло, поставлене на ноги, щоб, як скотину, гнати на укріплення противника, на його мінні поля. Їхня загибель мала сприяти виявленню таємної небезпеки у ворожому таборі, розставлених там пасток.
Він згадав досвідчених, солідних агентів, завербованих у процвітаючих європейських країнах. І хоча ці люди й були чужі йому, з ними він завжди знаходив спільну мову, добивався взаєморозуміння. Адже й вони, і він мали спільну життєву мету. Вони, як і він, вбачали свій добробут у сумі, записаній на їхньому рахунку в одному з іноземних банків, ї якщо вони зраджували, то не свої власні інтереси, а свій уряд. В разі воєнної поразки змінився б тільки уряд, але не сутність і мета життя кожного, хто хоче і вміє робити гроші байдуже якими способами.
А ці?
Ну, вб'ють, підірвуть, передадуть агентурні матеріали. Та хіба вони здатні отруїти, послабити волю противника по боротьби, викликати в якихось радянських колах співчуття, підтримку? Вивчаючи радянських військовополонених, Штейнгліц давно почав підозрівати, що політична стратегія війни проти Росії була побудована на хибній думні, міфі про існування в Радянському Союзі реальної опозиції ладу і режиму.
Адже коли б це відповідало дійсності, абверівцям досить було б виявляти серед військовополонених відповідно настроєних людей. Та, на жаль, усе було зовсім інакше.