Розмови з гостями мали характер світських теревень. Абверофіцери були не від того, щоб побазікати, й приязно висміювали різні дрібні пригоди, учасники яких досить терпляче ставилися до того, що їх обрали мішенню для жартів за столом.
Так, за вечерею, влаштованою на честь Герда і Вайса, об'єктом дружнього розігрування став зондерфюрер Віллі Крахт. Натякали на його донжуанські пригоди, це йому, безперечно, лестило. Начальник зондергрупи Дресс розповів, між іншим, про нього одну цікаву історію. Віллі Крахт примусив до співжиття радистку з парашутної групи, якусь Раю Мокіну. Згодом з'ясувалося, що ця Мокіна — зрадниця і працює на ворога. Її вдруге заарештували, цього разу органи СД у Гомелі, де начальником був Віллі Шульц, великий друг Крахта. І ось, щоб покепкувати з Крахта, він під час допитів жив з нею.
Потім вони обидва були присутні, за обов'язком служби, при її страті, а вона рантом почала благати: «Віллі! Віллі!» Та, оскільки вони обидва були Віллі і мали з нею однакові особисті стосунки, їхнє становище виявилося таким комічним, що навіть унтер-офіцер, що керував стратою, не міг приховати посмішки.
І Дресс, намагаючись показати себе рицарем без страху та докору, роз'яснив свою розповідь:
— Як бачите, почуття гумору скрашує деякі похмурі сторони, зв'язані з. виконанням нашого обов'язку. — Помітивши, що з усіх присутніх тільки Герд і Вайс не посміхнулися, сказав уже іншим, суворим і осудливим тоном: — Але взагалі я не прихильник таких розваг. — І звернувся до Крахта: — Ви пам'ятаєте, Віллі, ми тримали на відпочинку після тривалого перебування в тюрмі й досить енергійних допитів гестапо якусь Милу, у минулому друкарку якоїсь маленької установи? Гарненька дівчина, щоправда, надто худа і виснажена. Але деяким саме такі подобаються. І ось старші офіцери з Берліна, що гостювали в нас, після вечері з напоями забажали порушити самотність цієї дівчини. Що ж зробив я? Помчав уперед на машині й вивіз її на дачу. Берлінські друзі були цим не тільки засмучені, але й обурені, і це загрожувало мені несхвальним відгуком про нашу роботу. Агентку мали наступного дня закинути. Але, подумайте, як би вона могла виконати завдання після такого візиту, причому кількох чоловіків? І тут я поклав край їхнім намірам з усією рішучістю, не вагаючись ані хвилини.
— А де ж зараз її худорба? — поцікавився Герд.
Віллі Крахт не міг стримати посмішки, але Дресс, суворо глянувши на нього, з готовністю пояснив:
— На жаль, пане ротмістр, мушу вам доповісти: розбилася. При першому ж стрибку з парашутом. Не розкрився. Але, гадаю, не через технічну несправність. Деякі з них, знаєте, обирають такий обурливий спосіб для того тільки, щоб ухилитися від виконання завдання. — Додав шанобливо — Звичайно, контингент вашої школи становить більшу цінність. А ми змушені миритися з такими втратами. Вербуємо наспіх, по тюрмах. Одержуємо матеріал фізично вкрай знесилений. Як тільки стають на ноги, засилаємо. Час на підготовку досить обмежений. Трапляються й цінні екземпляри — синки тих, в кого більшовики колись позабирали велику земельну власність. У цих розвинуті здібності до терористичних актів. Але, на жаль, вони знову падають жертвами тих, хто скористався їхньою землею. — Поскаржився: — Ви бачили білоруські села? Мужиків? Азія! У порівнянні з селянами, що мають землю в будь-якій європейській країні, — старці. І от загадка. Тікають цілими селами в партизанські загони, б'ються, як дияволи. Мені здається, вони розбещені політично значно сильніше, ніж ми думали. Тому тільки поєднаними зусиллями частин СС і вермахту пощастить здійснити масову ліквідацію зайвого населення на цих окупованих територіях. Це не гуманна, але єдино доцільна дія.
Віллі Крахт запропонував Вайсу переночувати в його кімнаті.
Стриманість гостя Крахт сприйняв за таку собі манірність, властиву вихідцям з дворянських родин, і, щоб привернути його до себе, розповів докладно історію свого зближення з Раєю Мокіною.
Після вина Крахт був настроєний сентиментально і, лежачи на ліжку й курячи сигарету в довгому костяному мундштуці, говорив, мрійливо прикривши очі:
— Ви собі уявити не можете, яка це була цікава істота. Як люто вона мене спочатку ненавиділа! Але я, щоб зм'якшити її, зробити приємнішою, користуючись своєю дружбою з начальником місцевого відділу СД Віллі Шульцом, попросив його про деякі тимчасові поступки для в'язнів, які, за Раїним твердженням, були абсолютно ні в чому не винні. І навіть передав їй листа від них. Ну й дозволив собі також бути об'єктом її пропаганди. Принизив своїх батьків до ступеня робітників. Розповів про себе різдвяну казку: бідний хлопчик збирає пфеніги, щоб учитися в школі. Уявіть, ця змучена бесідами в СД істота стала навіть жаліти мене, як вівцю, що заблудилася в вовчій зграї. Її наївність була така зворушлива і захоплююча, що, одверто між нами, я просто закохався. На жаль, наодинці зі мною вона говорила таке, що мені довелося офіційно доповісти Шульцу про її неблагонадійність.