— І що ж було далі?
— Ви ж чули: її стратили.
— Були підстави?
— Так, деякі підстави у Шульца були… Хоч Шульц, цей грубий баварський мужлан, міг би зачекати хоча б з поваги до моїх почуттів.
— Ви її згадуєте?
— Так, звичайно. Це хоч і радянська, але, безумовно, Гретхен, з властивою їй наївністю, чистотою і впертим переконанням.
Йоганн дивився на Віллі Крахта — такого делікатного, добре вихованого. Дивився на його високу акуратну шию. На його обличчя, трохи бліде, вузьке, з правильними рисами. На його випуклі, голубуватого відтінку очі. На його по-жіночому безмускульні руки. На теплу тілогрійку, яку Віллі завбачливо надів, щоб не застудитися вночі навіть під периною, привезеною, очевидно, з дому.
Він бачив на тонкій шиї Віллі золотий ланцюжок із в'язкою медальйонів-образків, які той, прошепотівши молитву, перш ніж лягти в постіль, дбайливо поцілував.
Віллі показав Вайсові портрет своєї сестри. Сказав, що вони близнята. Ніжно люблять одне одного. І один з медальйонів — талісман, який його сестра придбала за великі гроші у відомого в Мюнхені астролога, і цей талісман повинен вберегти його від наглої смерті.
І, дивлячись на тонку шию, на якій висів талісман, Йоганн не міг дозволити собі навіть подумати про те, з якою насолодою він стиснув би своїми пальцями цю шию.
Напівзаплющивши очі, він у думці повторював номери автомашин, що, як йому вдалося помітити, розвозять по конспіративних квартирах абверу в Гомелі пайки з продуктами. Знаючи номери цих машин, оперативна група чи партизанські групи зможуть встановити місця явок німецьких агентів.
І поки він вдруковував усю цю нумерацію в свою пам'ять, Віллі, зручно вмостившись на подушках, знизивши голос, натякав. Говорив він головним чином про свого начальника.
— Капітан Дресс — п'яниця. Нещодавно він, зовсім п'яний, ввалився до коменданта міста, старого прусського служаки, що відзначав свій день народження. Бухнув на стіл — просто перед носом враженого полковника — запилену напівзасохлу пальму, яку він витяг з абвергрупівської їдальні, й, перебивши промову, яку той саме виголошував, довго тиснув і трусив його руку. Потім сів за стіл і заснув, поклавши голову на тарілку. Всього кілька днів тому він пив тут, у цьому будинку, з ротмістром фон Вальде, та коли ротмістр покинув дружка й пішов спати, Дресс увірвався в його кімнату й зажадав продовжити випивку. Вальде відмовився. Тоді Дресс заявив, що, коли той не повернеться до столу, він помочиться тут-таки, в кімнаті Вальде, на грубку.
Вальде взяв пістолет, що лежав на нічному столику, й прицілився. Насилу вдалося виволокти Дресса з кімнати.
Постійний капітанів дружок по випивці, начальник гомельської жандармерії, і той почав його уникати після того, як Дресс вночі вдерся в жандармерію і пішов довгим коридором, стріляючи в лампочки. Жандарми вирішили, що це напали партизани, і все могло кінчитися жахливо, коли б начальник жандармерії не пізнав голосу Дресса, що кричав при кожному пострілі: «Хочу пити, хочу пити!»
Але взагалі Дресс — непоганий служака. Добрий до своїх колег по службі, турботливий.
А вади його можна пояснити. Адже допити місцевого населення контррозвідувальний відділ провадить уночі.
До того ж у людей нижчої раси настільки притуплені больові відчуття і так не розвинений природний для кожної живої істоти страх смерті, що доводиться вдаватися до особливих заходів, і це вимагає від працівників другого відділу колосального самовладання і такої грубої фізичної роботи, в порівнянні з якою праця каменяра чи різника — дитяча забавка.
Про себе Віллі сказав, здригнувшись, що він не може терпіти криків. І не може зрозуміти, як їх терплять інші його колеги. І взагалі це жахливо, що ми, німці, змушені так принижувати свою гідність з цими людьми, які не хочуть розуміти всієї безглуздості опору новому порядку.
Вайс запитав:
— Ну, а коли нам трохи м'якше ставитися до місцевого населення?
— Що ви! — жахнувся Віллі. — Вони сприйняли б це як вияв слабості і стали б ще частіше нападати на нас. Ні-ні, хоч як це жорстоко, але жорстокість — єдиний засіб. Ви ж знаєте, вважається, що ми у тилу. Але небезпеки, в якій ми тут живемо, анітрохи не менше, ніж на фронті. — Поскаржився: а нагород дають менше. Це несправедливо.