— Я не знав, що ваші школи — як ті пансіони для благородних дівиць, — шпигнув Гейдріх.
Канаріс добродушно всміхнувся:
— Дорогий друже! Силою своєї біологічної природи жінки самим богом поставлені в залежне становище від нас, чоловіків. Але й ми, чоловіки, за законами фізіології якоюсь мірою залежні від жінок. Бо все, що ми робимо, — це воля таємного інстинкту, він охоплює всю нашу сутність і є духовною субстанцією, нехтувати яку і шкідливо, і небезпечно. — Останні слова він вимовив підкреслено погрозливим тоном.
— Чи не мені загрожує така небезпека?
— Ну що ви! — запротестував Канаріс. — Я мав на увазі тільки одне: згодьтесь, цей ваш унтершарфюрер після повернення з госпіталю заслуговує покарання. Адже своїми діями він мало не зіпсував цінний матеріал, який ми готуємо для важливого завдання. А тепер виконання цього завдання відкладається через те, що згаданий об'єкт мало не втратив необхідних ілюзій. А без ілюзій людство здичавіло б. Ми всі жертви ілюзій. — Сказав, зітхнувши: — Я, наприклад, завжди мріяв стати знаменитим музикантом. — Скрушно розвів руками. — І що ж? Ви навіть мені задля втіхи не скажете: «Канаріс грає на флейті, як віртуоз». За моїми даними, — він чарівно всміхнувся, — ви висловлювали, дещо зовсім протилежне. А за відомостями з іншого джерела — йдеться про питання, яке менше зачіпає мов самолюбство, — навіть зволили висловити припущення, нібито я вважаю, що замість нашого десанту в Англію краще англійський десант на нашу територію з метою спільного ведення війни проти Росії.
Очі Гейдріха стали крижано-уважні.
— До речі, — так само уважно дивлячись на Гейдріха, діловито вів далі Канаріс, — у Черчілля за плечима досвід висадження англійських експедиційних військ на Півночі Росії. Про це нам не слід ні за яких обставин забувати. І коли б він у нових умовах і на нових умовах застосував, уже разом з нами, свій досвід, ми могли б потім у новому варіанті повернутися до операції «Морський лев», хоч цього лева колись добряче пошарпали росіяни. Але це, звичайно, в тому разі, якби Черчілль не проти нас, а з нами взяв участь у Східній кампанії. — Дорікнув: — І даремно ви розправилися з моїми глухонімими в Швейцарії. Мене тільки цікавило, наскільки плодотворно ваші люди ведуть переговори з англійцями, щоб потім, одержавши інформацію, дати вам кілька добрих порад в обопільних наших інтересах. І раптом така безтактність! А втім, я не протестую: вони знали багато зайвого. Тому дозвольте розглядати це як суто дружню послугу гестапо абверу. — Заявив насмішкувато: — Вважайте, що я зобов'язаний вам.
Гейдріх мовчки дивився на світні бліки, що грали на носках його яскраво начищених чобіт. Спитав похмуро:
— То як же нам бути з цим пораненим унтершарфюрером?
— Дайте йому медаль. Якщо він не дурень, то зуміє зрозуміти, яку дурницю він зробив. А не зрозуміє, нехай на фронті покаже свою хоробрість. Хоч не зламати дівчисько — ганьба для есесівця!
— Добре, — згодився Гейдріх. І, ледь сіпнувши щокою, що означало посмішку, дружнім тоном поцікавився: — Наскільки мені відомо, ця росіянка — дочка репресованого радянського полковника?
— Так, — недбало підтвердив Канаріс і поклав руку на костисте плече Гейдріха. Сказав з жартівливим докором: — І цю дівчину, дочку благородного радянського полковника, ваш хлопець хотів позбавити ілюзій. — Додав грайливо: — А також і… Ай-ай, як негарно! Непристойно. Невиховано. Ми ж європейці… — Спитав діловито: —Лансдорфа знаєте?
Гейдріх понуро кивнув.
— Великий чоловік, — з щирим захопленням сказав Канаріс. — Він обіцяв мені підшукати в себе, у «штабі Валі», справжнього арійця — добре вихованого, абсолютно надійного і з відповідною зовнішністю. Той з цілковитою делікатністю і цнотливістю зробить з цією дівчиною невелику туристську розважальну поїздку. Заспокоїть і надихне на роботу, яку вона має виконати. Отак, мій друже… Нам потрібна підхожа людина для того, щоб заслати її в крупний армійський штаб. Сподіваюсь, що її зуміють добре підготувати… — Признався, злегка зітхнувши: — Це моя слабина — люблю агентуру не з покидьків, які, на жаль, заповнюють наші розвідшколи, націлені на Схід.
Увійшов літній лакей з м'ясистим обличчям, задрапірованим професорськими, урочистими зморшками. Він одержував платню, як лейтенант абверу, і водночас майже таку ж суму, як агент гестапо.