Радник так викладав баронесі суть своєї «роботи»:
— Наше завдання — забезпечити продовольством населення окупованих територій в такому обсязі, щоб не втратити почуття реальності. Людством керують шлунки, а не голови. Правильно організувати недостачу продовольства — це більше, це цінніше, аніж виграний бій. Цілі армії поліцейських не зможуть придушити опір так успішно, як це робить голод, що виснажує фізичну й моральну силу людську до опору. Армія-переможниця здатна грубими, примітивними способами забрати лише національні скарби переможених держав. Адже в руках населення залишаються величезні цінності, доступ до яких воєнним способом виключається. І тут може стати вирішальним лише економічний та фінансовий геній нації-переможниці. Щоб правильно, рівномірно і справедливо розподілити обмежені запаси продовольства між усіма верствами населення окупованих країн, існує карткова система. Керує нею влада, висунута з членів даної національності. Але оскільки друкарні, які друкують продуктові картки, перебувають у нашому розпорядженні, ми маємо можливість на основі закону одержувати по таких картках значну кількість виділеного даній країні продовольства і повертати його населенню вже через так званий чорний ринок. Таким чином ми збираємо приховані людьми цінності без застосування насильницьких засобів, на основі цілковитої добровільності. Так, наприклад, у деяких промислових районах Франції смертність дітей збільшилась у чотири рази порівняно з довоєнним рівнем. Такі ж явища спостерігаємо і в Бельгії. Діти помирають від недостатнього харчування. Тому ціни на продукти на чорному ринку неймовірні. Однак коли нещастям свого народу користуються місцеві спекулянти, ми їх нещадно розстрілюємо, щоб завоювати симпатії голодного населення. Звичайно, репресіям підлягають лише місцеві жителі, — знову повторив радник. І це була правда.
Баронесі, наприклад, радник за певні проценти допомагав збувати на чорному ринку все, що давав її маєток, і одночасно домігся для неї значного зменшення обов'язкових поставок на армію. Він також допомагав їй скуповувати різні художні цінності, жартома називаючи їх «приданим». Ці його слова могли свідчити про те, що, коли розміри приданого будуть солідні, радник вважатиме для себе за честь просити руки підстаркуватої нареченої.
Баронеса познайомила Вайса із своїм можливим женихом.
У коротконогого, гладкого, лисого, хворого на астму радника були такі округлі щоки, що здавалось, ніби він безперестану дме на гаряче. Це був весельчак, життєлюб, любитель фривольних розмов.
Коли баронеса залишила чоловіків удвох, радник спробував обережно з'ясувати, в яких стосунках перебувають Вайс із своєю підопічною, цією російського дівчиною, до якої баронеса так уважно ставиться.
Вайс коротко відповів, що він виконує особливе, делікатне завдання вищого командування і успіхи цього завдання залежать значною мірою від баронеси.
Радник, відчувши стриману холодність у словах Вайса, перевів розмову на іншу тему.
Посмоктуючи велику чорну сигару, яка заміняла ліки — він хворів на астму, граф став багатослівно розпатякувати на загальні теми:
— Завоювати країну — це тільки початок підкорення. Для другої, вирішальної стадії необхідна не хоробрість, а доблесть державно мислячого розуму. Так, керуючись генієм наших ділових кіл, ми, імперські чиновники, перетворили французькі, чеські, бельгійські, голландські заводи не тільки на постачальників озброєння для вермахту. Ми так реконструювали їхню виробничу могутність, що тепер кожний завод випускає тільки певні деталі, які відсилають потім для складання до Німеччини. Ми не лишили на місці устаткування, що застосовувалося раніше для вироблення готової продукції, а розкидали його по всій Європі, спеціалізуючи підприємства для виготовлення лише якоїсь однієї деталі, однієї частини механізму. І коли ці підприємства виявляться одрізаними від Німеччини, їх спіткає економічна катастрофа. Таке розчленування економічних комплексів рівнозначне тому, що, коли б розібрати механізм ось цього мого чудового швейцарського годинника, — він постукав нігтем по циферблату, — розкласти деталі в окремі коробочки, подарувати коробочки своїм знайомим, а потім запитувати в них, котра зараз година. Подібні економічні витівки колись ми, юні кадети, виробляли з дівчатами легкої поведінки. Розривали банкнот на частини, і, щоб зібрати його, дівчина мусила приділяти увагу не одному, а всім, у кого опинились клаптики банкнота. Такий спосіб ми і застосували для європейської економіки. — Усміхнувшись, радник додав зневажливо: — Я навів цей приклад, щоб ви зрозуміли суть наших зусиль. І, запевняю вас, все це дужче тримає в полоні економіку Європи, ніж присутність там наших окупаційних частин.