Вайс сказав обережно:
— Пане граф, мені здається, незважаючи на всю вашу далекоглядність, у ваших словах відчувається деяка невпевненність.
Радник відразу кинувся в наступ:
— А ви гадаєте, ми, старше покоління німців, не зважаємо на сумний для нас досвід першої світової війни? Помиляєтесь, дорогесенький. Ви, молодь, дуже самовпевнена і не сприймаєте досвід історії. Для вас, наприклад, концтабори — лише засіб знищення нижчих рас, а понад мільйон іноземних робітників — тільки раби для виробництва зброї. А для нас, старшого покоління, це дещо вагоміше.
— А що саме? — запитав Вайс.
Граф, прикриваючи тугими повіками опуклі очі, відкинувся на м'яку спинку крісла і повільно вимовив сонним, байдужим тоном:
— Для нас, політиків, це гарантійний людино-фонд, який ми завжди можемо пустити в оборот.
— Яким чином?
— В розсудливих умовах розсудливі німці стримають нерозсудливих від знищення заложників. Та й годі.
— А чому, наважуюсь я запитати, особисто вас ця проблема так цікавить?
Радник відповів, самовдоволено усміхаючись:
— А тому, що я довірена особа деяких високопоставлених осіб імперії і, перебуваючи на території генерал-губернаторства за дорученням згори, цікавлюсь, хто із в'язнів концтабору являє собою цінність, за яку можна одержати від зацікавленої сторони певні матеріальні цінності. І думаю, що ви, як співробітник абверу, могли б зробити мені деякі послуги в цьому напрямку. Адже ви займаєтесь чимсь подібним, але у вузьких межах своїх можливостей. Капітан фон Дітріх, до якого я дозволив собі звернутися, атестував мені вас з кращого боку.
Вайс схилив голову і виявив своє бажання допомогти раднику всім, чим зможе. Радник поскаржився:
— Мені важко приходиться з адміністрацією табору. Я мушу виступати, як представник Червоного Хреста, щоб привернути до себе деяких в'язнів, викликати в них щире ставлення. Тим із них, хто являє особливу цінність, я намагаюсь забезпечити раціон, який продовжив би їхнє існування. Але представники служби гестапо, що дотримуються наших догм занадто ретельно і догматично, безцеремонно умертвляють контингент, що мені довірився. Мені здасться, що такий поспіх пояснюється просто зацікавленістю в тих скромних посилках, які я, як щедрий ангел, вручаю деяким в'язням. — Суворо сказав Вайсу: — Для вас, молодих людей, погроми і знищення євреїв у Німеччині були лише природним виявленням расових інстинктів. А ми, економісти, підходили до цього фактора з позицій не почуття, а розуму. Рейх одержав мільярди золотих марок, що належали неарійцям, це переважило позики, які давали нам США і Великобританія. — Ляснувши себе по товстому коліні, радник заявив: — Ось, мій дорогий, що таке чистий розум в його абсолютному виявленні! — Сказав ущипливо: — Ви, молодь, у концентраційних таборах зміцнюєте свою нервову систему, навчаючись стріляти по напівтрупах, а ми, серйозні німці, змушені копирсатися в цих напівтрупах: треба ж здобувати рейхові золото й валюту.
Вайс, щоб розпекти радника, сказав:
— Пане граф, ви маєте на увазі золоті зуби, мости і коронки мерців? То, запевняю вас, для цього поставлено спеціальних людей з кліщами.
Радник не образився чи не вважав за потрібне образитись. Його зовсім не зачепили Вайсові слова. Він пояснив свою думку:
— Я маю на увазі самих в'язнів, точніше деяких із них. Тих, чиї родичі встигли не лише емігрувати на Захід, але й захопити з собою чималі кошти або вже мали значні вклади в банках США, Англії, Швейцарії. Моя ідея, про яку я доповів рейхсфюреру Гіммлеру, полягає в тому, щоб стати над расовими забобонами і запропонувати тим, хто зараз живе розкішно, користуючись гостинністю західних держав, потурбуватися про своїх нещасних родичів і перевести відповідні суми на рахунок наших контрагентів.
Вайс запитав по-діловому:
— Отже, ви пропонуєте торгувати в'язнями?
Радник зневажливо скривився:
— На мові ділових людей це звучить інакше. Скажімо, відшкодування втрат на утримання осіб, не зайнятих продуктивною працею внаслідок необхідності їхнього перевиховання в специфічних умовах. — Допитливо дивлячись на Вайса жаб'ячими, вологими очима, радник нагадав: — Капітан Дітріх рекомендував мені вас після того, як я дещо розвідав. Виявляється, ви добре знаєте всі тонкощі режиму в таборі і, як помічник капітана Дітріха, відвідали багато концтаборів. Через це я пропоную — за певну винагороду, звичайно, на чисто діловій угоді, — щоб ви використали вашу агентуру в таборах для виявлення осіб, що мають матеріально забезпечених родичів за кордоном.