Він дозволяв собі досить сміливо критикувати фюрера на те, що той зневажає кавалерію, віддаючи перевагу мотомеханізованим з'єднанням «цього вискочки Гудеріана», який вихваляє танки так, ніби працює в рекламному бюро машинобудівної фірми і одержує проценти з кожної одиниці збутої продукції.
У Пруссії Кранц мав кінний завод, але, на жаль, купував коні його не вермахт, а тільки поліція.
Густав Крупп був особистий друг фюрера. В 1933 році він запровадив фонд Адольфа Гітлера, давши націсгській партії величезні суми для СА, СС, гітлерюгонду та інших подібних організацій. Кранц не без підстав вважав фюрера боржником фірми.
Кранц прибув у генерал-губернаторство, щоб організувати в Освенцімі будівництво підприємств, що мали виготовляти деталі для автоматичної зброї. Він вимагав від есесівського керівництва виділити для цієї мети з концтаборів ще відносно сильних в'язнів.
Залізши на підвищення посеред апельплацу, він наказував ганяти в'язнів по кругу, а сам спостерігав їх у бінокль, яким звичайно користувався під час скачок на іподромі. Тих, хто після кількох кругів ще міг зберегти вертикальну позицію, Кранц відзначав для себе. Записував їхні табірні номери і наказував відправляти одібраних ним людей у спеціальний концентраційний табір фірми. За кожного в'язня, який мав певну спеціальність, він платив у фінансові органи СС чотири марки, а за тих, хто не мав професії, — по три марки, і все це разом складало досить значні суми.
Оскільки Кранц не був упевнений, що більшість одібраних ним в'язнів зможуть довго витримати важкі роботи, він пробив у контракті спеціальну примітку: усунення ослаблих покладається на адміністрацію таборів, причому ті, хто вибув, замінюються без додаткової оплати.
Домогтися примітки в контракті було нелегко, довелося пробити цінні подарунки місцевим керівникам СС. Але для цього Кранц мав непідзвітні суми, спеціально виділені йому на такі справи. І вважав угоду вкрай вигідною, через те що смертність ув'язнених, які працювали на різних роботах, була надзвичайно висока, а транспортування і поховання кожного трупа за попередньою калькуляцією коштувало б фірмі в середньому 30–50 марок.
Успіх усіх цих ділових операцій став причиною чудового настрою гера Кранца, і він був один з найприємніших гостей баронеси, бо думки його у вітальні скеровувалися лише на те, щоб усім подобатись і бути привітним усіма.
Хоч другий гість, гер Шік, представляв конкуруючу організацію, що давно розвинула тут гігантську діяльність і захищала інтереси концерну «ІГ Фарбеніндустрі», Кранц добродушно посміювався з нього. Шік у противагу Кранцу був огрядний і коротконогий, до того ж він дуже обрюзг і був нервово стурбований, це не покидало його навіть у домі баронеси.
На хімічних підприємствах концерну, крім в'язнів, працювали люди, насильно вивезені в окуповану Польщу із багатьох європейських країн. Гер Шік планував збільшення виробництва головним чином за рахунок використання рабської праці в'язнів і нервував, справедливо вважаючи, що пріоритет у доборі робочої сили із таборів мусить належати «ІГ Фарбеніндустрі», що заснувала свої підприємства в Освенцімі задовго до нашестя представники круппівського концерну. Але, знаючи, який прихильний фюрер до Густава Круппа, він улесливо вихваляв ділові здібності Кранца, приховуючи за зливою брехливих слів своє незадоволення його діяльністю.
Серед шановних гостей був і відомий мюнхенський терапевт професор Віртшафт, що одержав у одному з освенцімських таборів спеціальний блок для проведений медичних експериментальних робіт. За ці роботи професора нагороджено званням штурмбанфюрера, але він, як людина суто цивільна, ніколи не носив есесівського мундира.
Професор зворушливо турбувався за свою руду таксу, на кличку Амалія. Він ніколи і ніде з нею не розлучався, сам купав її і на ніч клав поруч з собою у постіль.
У нього було важке, м'ясисте обличчя і добрі, яскраво-коричневі, заплилі, вузенькі очиці. Він казав:
— Якщо раніше вважали, що війни обіцяють людству розвиток хірургічної майстерності, то тепер перед усією медициною відкриваються такі можливості дослідження людських організмів, про які навіть найсміливіші уми не могли й мріяти.
Гер Шік мав деяке уявлення про методи роботи професора, бо спочатку, ще в березні 1941 року, рейхсфюрер Гіммлер думав побудувати у Верхній Сілезії поблизу Освенціму завод синтетичних жирів під керівництвом СС. Але Герінг, щоб не допустити надто великого впливу СС на економіку рейху, поламав ці плани Гіммлера і передав будівельні площадки концернові «ІГ Фарбеніндустрі».