— І що ж?
— Ну, як ви не розумієте! — розсердився Будгофт. — Адже в бухгалтерських книгах Стіннесів, Фліків, Борзігів значитимуться сотні тисяч трупів, за які було сплачено гроші.
— А до чого тут ви?
— Ну як же! Філіали «Фарбен» тут заснувалися давно, і співробітники управління робочою силою концерну вдалися до особливої бухгалтерської методики, щоб зашифрувати такі збитки.
— Виходить, представників інших фірм турбує етична сторона справи? — запитав Вайс.
— Так. І, очевидно, тому, що все це злочинно і мерзенно.
— Але це запроваджено імперським урядом — виходить, законно. І, я чув, навіть встановлено сталі ціни, щоб не було спекуляції людьми.
— Ви серйозно?
— А хіба до цього можна ставитися інакше, ніж серйозно? — в свою чергу запитав Вайс. — Але я просто констатую, що ми, німці, узаконили торгівлю людьми і це не зовсім співпадає із загальнолюдськими законами.
— Але людство нас ненавидить! — у відчаї вигукнув Будгофт.
— Ви гадаєте, що ми, німці, заслуговуємо ненависті?
— В очах інших народів — так.
— Але оце ваше визнання свідчить про те, що є різні німці.
— Ви хочете сказати, який я німець?
— Ви вже сказали.
— Я не все сказав. — На блідих щоках Будгофта виступили червоні плями. — Серед німецьких робітників, які керують на будівництві військовополоненими, є такі, що, незважаючи на те, що самі можуть опинитися в становищі цих в'язнів, всіляко їм допомагають. Адже цих наших робітників відібрало і перевірило гестапо як найбільш надійних і відданих рейху. Але ось недавно одного з них стратили за те, що він допоміг втекти групі в'язнів. І він не сам допомагав їм. Та коли втікачів спіймали, вони нікого не видали. Це справило дуже важке враження на всіх наших робітників.
— Чому важке?
— Ну як же! Росіяни — наші вороги, і вони могли назвати імена десятків німців, помститися нам, бо всіх тих, кого назвали б, безперечно, стратили б. А вони жодного не назвали. Під час втечі вони вбили охоронників, а наших двох робітників тільки зв'язали.
— Здасться, у радянських це називається почуттям пролетарської солідарності?
— Я не знаю, як це у них називається, але, як наслідок, існує думка, що серед наших робітників виникло щось на зразок таємної організації допомоги росіянам.
— Ви повідомляєте про це мені як співробітникові абверу?
— Ні, зовсім ні. Просто мені здалося, що ви… — Будгофт завагався.
— Що вам здалось? — суворо запитав Вайс.
— Ну просто, що вам не дуже симпатичні гості пані баронеси, товариство яких ми залишили.
— Ви помиляєтесь.
— Ні, — рішуче заявив Будгофт. — Я настільки не помиляюсь, що заявляю вам тут: я симпатизую моїм робітникам більше, ніж усім цим панам.
— Вам не варто багато пити, — делікатно докорив йому Вайс. — І ще більше не варто в такому стані будь із ким бути відвертим.
— Слухайте, — захоплено заявив Будгофт, — ну їх до біса! — Він махнув рукою. — Їдьмо зараз до мене в Освенцім. Я вас познайомлю з чудесними хлопцями. Один — учитель, другий, як ї я, — хімік, але вони, розумієте, справжні німці, не з коричневих.
— Є ще інші кольори, — ухильно сказав Вайс.
— Наприклад? — запитав Будгофт. Потім раптом, ніби догадавшись, заспокійливо сказав: — Та ні, вони зовсім не червоні. Ви подумали, що я співчуваю червоним? Ніколи. Просто мої друзі, як і я сам, соромляться того, що зараз діється.
Вайс сказав:
— Але там, де розташовані військові заводи, тепер діряве небо, і запрошувати туди — це однаково, що запрошувати в гості на фронт.
Будгофт лукаво всміхнувся.
— Ви забуваєте, що «ІГ Фарбеніндустрі» не лише представник німецької імперії. Американська авіація не буде бомбити наші цехи. Це однаково, що бомбити у себе дома дюпонівські хімічні заводи: завдавати удару загальним капіталовкладенням.
— А англійці?
— Дві тисячі англійських військовополонених працюють тут, на наших підприємствах. Гестапо організувало втечу двох англійців. Вони повинні попередити Черчілля: адже не можна бити по своїх!
— Здорово!
— Так, у правлінні «Фарбен» засідають розумні голови. Якщо Німеччина виграє війну, американські акціонери чесно одержать свою частину. А програє концерн «Фарбен» не буде обділений своїми заокеанськими компаньйонами. Для них усіх війна — безпрограшна.
— А для вас?
— Для мене? — машинально повторив Будгофт і, мабуть, одійшовши на свіжому повітрі, поспіхом сказав: — Знаєте, ходімо назад, я чогось замерз. — Запитав: — Не дуже підло буде, коли я вибачусь перед Шіком? — Виправдовуючись, пояснив: — Йому нічого не варто зробити якусь підлоту.