Звісно, Вайс вчасно інформував Центр про махінації щодо засилки провокатора Байєна. Так само як і про те, що Байєн передасть радянському командуванню карту, на якій буде помічено точку в одному з гірських районів Німеччини, де нібито є секретний науковий центр, що займається розробкою нової смертоносної зброї. І про те, що Байєн настійливо рекомендуватиме, щоб на цю точку було здійснено масовий наліт радянських бомбардувальників. Насправді ж, як вивідав Вайс, там був розташований лише дитячий туберкульозний санаторій. І «замовлення» на знищення цього об'єкта потрапило до абверівського агента Байєна особисто від міністра пропаганди Геббельса, який уже раніше написав для редагованого ним щомісячника «Дас рейх» палку, обурливу статтю про дике звірство більшовиків, що розбомбили притулок хворих німецьких дітей. Той факт, що туберкульозний санаторій виявився недоторканий, розлютив Геббельса.
Вайс, тішачи гоноровитого Лансдорфа, висловив свою думку про те, що, оскільки війна з Росією набуває затяжного характеру, зараз слід було б подумати про створення великої розвідувальної групи для тривалого осідання в тилу ворога. Без зайвого поспіху варто було б створити розгалужену сітку. Причому не навантажувати поки що агентів скороспішними диверсійними актами і необхідністю передавати оперативну інформацію, а дати їм можливість акліматизуватися, враховуючи зміни в обстановці. І навіть якщо їхня бездіяльність набуде тривалого характеру, мати такий агентурний фонд для гера Лансдорфа однаково, що абонувати в найнадійнішому міжнародному банку персональний сейф, ключ від якого зберігатиметься тільки у нього.
— Чому у вас виникають такі думки? — підозріло запитав Лансдорф.
Вайс відповів високопарно:
— Час руйнує навіть великі гірські вершини, перетворює на піщані пустелі. А мені не хотілося б загубитися у вирі різноманітних обставин, у ніякому разі, випасти з вашого поля зору.
Лансдорф усміхнувся задоволено.
— Що ж, — сказав він, трохи подумавши, — ідея створення інформаційного фонду, пов'язаного з тривалим місцеперебуванням найнадійніших агентів на території ворога, має смисл. — І похвалив Вайса: — У вас виявляються не лише тактичні здібності, але й поступово виробляється стиль стратегічного мислення. Здається, ви виправдуєте мої надії. — Зауважив буркотливо: — А от щодо майора Штейнгліца, колишнього вашого начальника, моя проникливість, як завжди, безпомилкова. Працює грубо і примітивно.
У нас виникла підозра, що польський професор, колишній соціал-демократ, доктор медицини Лівійський користується популярністю у населення через свій антинімецький настрій. Я дав вказівку опублікувати у варшавській газеті, що виходить на польській мові, лист начальника ейнзатценгрупи Вольфа Губера, який особисто брав участь у страті польських патріотів. В цьому листі висловлювалась подяка цьому Лівійському за те, що той вилікував його від небезпечного захворювання. То була чудова публічна компрометація цього ліберала. Поляки оголосили йому бойкот. І нервовий інтелігентик навіть мало не покінчив самогубством.
Але ось майор Штейнгліц, відчувши легку недугу, прийшов до Лівійського, щоб той подав йому медичну допомогу. Природно, Лівійський відмовився. І Штейнгліц не придумав нічого кращого, як пристрелити його. Дурень! Зіпсував нам таку витончену операцію. Плебей, що уявив себе носієм офіцерської честі!
Вайс заступився за Штейнгліца:
— Майор Штейнгліц будь-якої миті готовий, не вагаючись, віддати своє життя за фюрера.
Лансдорф відповів, скрививши губи:
— Він не зустріне з мого боку ніяких перешкод. Навпаки, я ладен всіляко сприяти тому, щоб для досягнення своєї мети він якомога скоріше відправився на фронт.
Вайс двічі відвідав дім Брігітти Вейнтлінг на правах давнього знайомого Зубова.
З'явившись перед Бєловим в ролі розбещеного комфортом і ніжною увагою дружини, випещеного і модно одягненого красеня, Зубов перші хвилини почував себе сконфужено і ніяк не міг подолати деякої ніяковості. Він сидів в обставленому важкими меблями похмурому кабінеті і сумував:
— Живу так, ніби мене найняли зніматися в ролі чи то поміщика, чи то графа. Спершу щодня в кіно ходив: шукав фільми з великосвітського життя. А фашисти крутять лише політику, нема чим підковуватися. Доводиться читати на ніч історичні романи. Але пишуть у них бозна про що, а побутову інформацію — корова язиком злизала. Така це, розумієш, морока: оволодівати технікою справжнього пана.