Завдання звичайне, зовсім не складне. І це необтяжливе, безпечне, ординарне завдання ніби звільнило її свідомість для інших, зовсім не службових думок, що переслідують її останнім часом з нестерпною настійливістю. Вона безуспішно намагалася одігнати їх від себе. Те, що Зубов з такою покірливою готовністю і безтурботністю виконав її вказівки і зблизився з Брігіттою, боляче вразило Ельзине серце.
Вона йшла до газетного кіоска на Маршалковській, і думки її були далеко від того, що їй належало виконати. Зараз не треба було виключати із своєї свідомості все, що могло заважати їй і примусити хоча б на мить засумніватись у своїй невразливості. Жінка, така, якою вона є, виглядає, — поза всякою підозрою. Таких, як вона, тут багато. І саме вони поза підозрою: адже їхні моральні принципи співзвучні етиці представників рейху. У тих не може виникнути навіть тіні сумнівів у тому, що така жінка, як Ельза, не своя. І тому вона сміливо йшла по Маршалковській вихляючою ходою канатоходця, і її круглі коліна, обтягнені шовковими панчохами, глянцем блищали під короткою спідницею. Очі підмальовані, примружені. Рот яскраво накрашений і вирізняється на блідому обличчі, як мішень. І коли вона бачила своє відображення у склі порожніх вітрин, їй здавалося, що це не вона, а образливий шарж на жінок певного способу життя: типаж вдалося скопіювати бездоганно точно.
Жінки на окупованій ворогом землі намагались будь-яким способом приховати свою молодість, миловидність, жіночність. Бідність, убогість їхнього вбрання не завжди були лише наслідком злиденного життя, на яке німці прирекли населення. Часто потворний траур, через який жінка видавалась старішою, було старанно продумано. Молоді польки носили грубі панчохи, щільно нав'язували голови бабськими хустками і ходили, незграбно човгаючи по тротуару своїми розношеними черевиками. Але такий їхній вигляд викликав у патрулів лише більшу пильність.
А були й інші — свіжорозмальовані, з хвацькими зачісками, із протравленого пергідролем волосся, в надзвичайно коротких спідницях і блузках з глибоким вирізом, такі, що з продуманою ретельністю виставляли напоказ всі свої жіночі принади. Ці ступали конячою ходою на високих каблуках і всім своїм виглядом ніби являли собою пароль, демонструючи відданість і готовність до послуг. І слід сказати, що саме вони і користувалися прихильністю окупантів. Патрульні офіцери не вимагали від них пред'явлення аусвайса, і якщо й запитували делікатно про місце проживання, то з метою, зовсім не пов'язаною з поліцейськими обов'язками.
Таким чином, Ельза вибрала найбільш придатну в даних умовах захисну оболонку.
Чоловіка, якого вона мусила зустріти біля кіоска, щоб передати газету з вписаною між рядками шифровкою, вона не знала. Не знала вона також, яке завдання виконував той у тилу ворога.
Ким би він не був, Ельзі треба було лише точно виконати таке, на перший погляд, просте завдання, що не вимагає навіть кмітливості. Вона мусила в домовлений час підійти до кіоска, залишити на прилавку згорнуту трубочкою газету і піти, навіть не глянувши на людину, заради якої все це робилося.
У плані операції, розробленої Центром, кожна незначна дрібниця мала таке саме значення, як дрібна деталь величезного механізму: адже якщо вона, ця деталь, не виконуватиме свої певні функції в гармонійній взаємодії з численною кількістю інших деталей, могутній агрегат не зможе працювати, зупиниться.
Отже, Ельза дріботіла по Маршалковській. Її жорсткі від туші вії колючим віночком обрамляли очі, що приховували пригнічений сум. Єдино непідробний був колір очей. Вона точно розрахувала час. І, не пришвидшуючи й не сповільнюючи ходи, підійшла до кіоска майже одночасно з людиною, пам'ятати зовнішність якої їй не було потреби. Поклала на прилавок скручену трубочкою стару газету, купила дві поштові листівки, сховала їх у цератову сумочку і відійшла від кіоска, механічно усміхнувшись на прощання старій кіоскерші, яка вважала негідним для себе відповідати на усмішку вже зранку розмальованій дівиці.
Людина, що розглядала щотижневик, взяла його разом з газетою, залишеною Ельзою, розрахувалася і, не оглядаючись, пішла на другий бік вулиці.
І тут дверці газетної будки раптом відчинились. З неї вискочив якийсь чоловік і, засунувши праву руку в проріз на грудях свого плаща з капюшоном, поспіхом пішов услід за людиною, яка щойно купила щотижневик. Рухи його були настільки явно професіональні, що Ельза вмить зрозуміла, в якій небезпеці людина, що кілька хвилин була під її захистом. Не вагаючись, вона шпурнула свою сумочку з ерзац-лаку у дротяний кошик для сміття, кинулась навздогін за типом у плащі і, наздогнавши його, хапаючи за руку, закричала, що ось зараз, цієї миті, він украв біля газетного кіоска її сумочку.