49
Деякі відомі німецькі історики твердили, що справжній, чистокровний аристократизм передається з покоління в покоління і ця дорогоцінна якість не може бути властива жодній людині плебейського походження, яким би духовним і фізичним багатством її не обдарувала природа. Вони запевняли, що справжній аристократизм відразу видно.
Можливо, Йоганну Вайсу не були відомі теоретичні аргументації цих учених. Можливо також, що для полеміки з ними з цього питання він не мав достатньої ерудиції. Але перед ним виникла практична необхідність якнайшвидше стати чванливим, пиндючним пруссаком, мислення якого складається з монолітного сплаву тупості і чванства, не досяжного ні для логіки, ні для словесного переконання. Пруссаком, пихатим настільки, що його необізнаність у багатьох питаннях стає ніби манерою поведінки, а зовсім не наслідком незнання деяких речей, з якими Йоганн знав це — йому доведеться зіткнутися.
Йоганн разом із Зубовим детально розробив запропонований ним план звільнення Ельзи. Довелося витратити чимало душевних сил, виявити диявольський такт і навіть піти на жертви, щоб переконати Зубова, що план цей бездоганний. Спочатку Зубов назвав його жалюгідною і полохливою комедією, достойною лише людини, настільки звиклої до лицемірства, що вона не наважується відкрито ризикувати собою, щоб врятувати товариша, життя якого висить на волоску.
— Чекістські вибрики, — казав Зубов. — Навчили вас там вигадувати ребуси! Це не бойова операція, а сюжетик для кіно!
У запалі суперечки він посилався на авторитет Дзержинського, який сам, без будь-якої охорони, безстрашно з'явився у лігві повсталих анархістів. Не задовольнившись цим, Зубов обізвав Йоганна типовим розвідником бюрократичного типу, вигадником, а не бійцем.
І все-таки йому довелось поступитися. Вичерпавши дружнє терпіння, Вайс перестав переконувати Зубова в доцільності запропонованого ним плану, підвівся і сказав з кам'яним обличчям:
— Товаришу молодший лейтенант, я вам наказую.
І Зубов скорився.
Гравер «штабу Валі» Бабашкін встиг виготовити для Вайса всі необхідні документи. Довелося поспішати, бо весь технічний відділ штабу ось-ось мусив вирушити з автоколоною в Кенігсберг.
Місцем збору групи було призначено лісистий гірський масив за сорок кілометрів од тюрми. Це місце позначили на карті.
Зубову слід було прибути туди вночі разом зі всіма своїми людьми, спорядженням, зброєю, обмундируванням. Йому треба було дістати також одяг табірних в'язнів і, основне, наручники і кайдани, які застосовувало гестапо при арешті особливо небезпечних злочинців.
Йоганн мав прибути до місця збору окремо.
Провівши своїх товаришів і дружньо попрощавшися з ними, Вайс і сам рушив у дорогу. За кермом його машини сидів чех Пташек, довгов'язий чоловік з невимовно сумним виразом обличчя. Незважаючи на це, він успішно справлявся з роллю клоуна-силача у вар'єте, куди Вайс влаштував його через Ельзу, коли гестапо стратило актора, який зображав Чарлі Чапліна. Той дозволяв собі інколи якоїсь миті шаржувати образ фюрера і поплатився за це життям.
Колись Пташек був відомий чеський спортсмен-десятиборець і мав не лише міцну мускулатуру, а й міцне обличчя. І так умів володіти ним, що вилиці робились сильні, як біцепси, коли він жонглював важкими кегельними кулями, і здавалося, що при цьому він зовсім не думає, а лише підморгує, трохи схиливши голову.
Вайсові, коли він вербував Пташека, довелося добре напружити пам'ять, щоб згадати імена всіх відомих радянських спортсменів. Іншим доказам, що Вайс — російський розвідник, Пташек нізащо не повірив би.
А повіривши, він з захопленням підкорився Вайсові і відчув себе таким щасливим, що обличчя його, правда залишаючись, як завжди, сумним, набуло ще й рис гордовитої зарозумілості, яку сам Пташек пояснював тим, що віднині він мусить викликати жах у фашистів. Справді, після того як Вайс повів Пташека до Зубова, вони почали діяти разом. І з відгуків Зубова всі операції Пташек проводив з таким професіональним спокоєм, ніби зустрічався на стадіоні з противниками, спортивні дані яких, як йому вже відомо, безперечно, поступаються перед його можливостями.
Вайс якось закинув, що він зайве старається. Пташек відповів меланхолійно: