— Чи не правда, ці слова точно з'ясовують нашу місію? І ті, кого вони стосуються, я впевнений, заслужать честь бути відзначеними на сторінках історії. І я гадаю, що прізвище «Шварцкопф» посяде там своє місце.
— Якого Шварцкопфа ти маєш на увазі? — гнівно стрепенувся Генріх.
— Обох — і Віллі, і Генріха, — стримано пояснив Вайс. Запитав — Я сподіваюся, твій дядя тобою цілком задоволений і давно простив тобі твоє юнацьке захоплення Бертою? Чи ти приховав од нього? — І, не даючи Генріхові відповісти, поспіхом порадив дружнім тоном: — Я б на твоєму місці все-таки відвідав жіночий концтабір у Равенсбруці. Можливо, Берта там. Цікаво, який вона тепер має вигляд. Щоправда, на молодих єврейках, як правило, ставлять медичні досліди: пересадки кісток, зараження, експериментальні хірургічні операції, прививки. Після цього з них вичавлюють кров для виготовлення вакцин. Тих, що лишаються живі, стерилізують і потім перевіряють наслідки стерилізації в публічних домах, влаштованих у таборах для іноземних робітників. Так що навряд чи від неї щось лишилося, від колишньої Берти. І, мабуть, не варто тобі гаяти на це час. Хоча було б ефектно, коли б вона побачила тебе такого, який ти зараз, а ти її — такою, якою вона стала. Я думаю, це була б твоя відплата. Адже свого часу вона ставилась до тебе дещо зневажливо.
Удар по щоці на мить приголомшив Вайса. Рука його мимоволі лягла на кобуру пістолета, але він миттю опанував себе. Усміхнувся. Усміхнувся без будь-якого внутрішнього зусилля, бо не хотів, щоб Генріх якось інакше реагував на його слова, всім серцем, розумом прагнув цього, чекав цього, сподіваючись, що не все ще втрачено. І якою б ціною йому не довелося заплатити за своє відкриття, він ішов до мети вперто, методично, з розрахунком, щоправда, не думаючи, що саме ляпасом закінчаться його пошуки. Мабуть, можна було не застосовувати таку крайність, щоб змусити Генріха розкрити те людське, що в ньому що збереглося. І все ж це зрештою не промах, а вдача, і тепер треба тільки поміркувати, як правильно нею скористатися.
Дивлячись Генріхові в очі, Йоганн сказав офіційним тоном:
— Гер Шварцкопф, ви образили мене як офіцера. Ви, звичайно, розумієте, що таке честь мундира і як її захищають?
— Ти хочеш стрілитися зі мною? — глузливо запитав Генріх. — Будь ласка!
— Ще чого! — сказав Вайс. — Я не хочу, щоб мене судив військовий суд.
— Так що тобі треба?
— Ти добре грав у шахи, — замислено сказав Вайс, намагаючись виграти час. — Якщо не розучився, можливо, зробиш ласку зіграти зі мною?
— Нащо?
— Хто програє — розплачується життям. Спосіб — за власним бажанням. І тільки.
— Я згодний, — без вагання промовив Генріх.
— Прекрасно! — із зайвою запальністю вигукнув Вайс.
— Ти що, думаєш, за шахами ми помиримося? — підозріливо подивився на Вайса Генріх.
— Ні! — рішуче одрубав Вайс. — Ні в якому разі. Але тільки, знаєш що, давай до турніру забудемо про те, що відбулося зараз ніж нами. Спробуємо бути вольовими хлопцями, гаразд? Мені це буде важче зробити, ніж тобі. Але я намагатимуся тимчасово забути твою образу.
— Надовго?
— Завтра ввечері будемо грати.
— Чому не сьогодні?
— Якщо ти наполягаєш…
— Добре, до завтра, — сухо сказав Генріх і одразу гнівно додав: — Але пам'ятай, якщо ти збираєшся вибачити мені ляпаса, то я не збираюся вибачати тобі твої слова! Отже, до завтра. — і Генріх хотів підвестися. Але Вайс порухом руки стримав його:
— А чому нам не побути зараз разом? Ти що, боїшся мене?
— Чого це рантом? — зневажливо озвався Генріх. — Це ти злякався, не застрелив мене відразу ж, на місці.
— Так само, як злякався ти і не застрелив мене, — відгризнувся Вайс. — А тепер боїшся, що, лишившись зі мною, розкиснеш і проситимеш пробачення.
— Ніколи! — рішуче сказав Генріх.
— Ну тоді давай вип'ємо, — запропонував Вайс, — і поговоримо просто так, про щось стороннє. За шахами нам доведеться мовчати, а потім один із нас замовкне назавжди.
— Скоріш за все ти.
— Припустімо, — примирливо погодиш з Вайс. Запитав: — Ну, то як же ти жив у Берліні?
Генріх неохоче почав було розповідати про службу під керівництвом Віллі Шварцкопфа, але скоро збився і сказав — рот його нервово кривився:
— Знаєш, або ж ти прикидаєшся, або ж у тебе залізні порви. Я не можу з тобою розмовляти після всього, що сталося. — Підвівся. — Отже, до зустрічі. Мабуть, у мене в номері, завтра ввечері. Тебе це влаштовує?
— Цілком, — сказав Вайс.
І пішов не попрощавшись.
Йоганна мало турбував результат шахової дуелі з Генріхом. У всякому разі, програшу він не боявся, через те, що розраховував не лише на своє самовладання, але й на свою безперечну перевагу над Генріхом у цій грі. Тривожило Йоганна інше: раптом Генріх виявить слабодухість і просто зникне, виїде або, ще гірше, користуючись своїм становищем, вживе таких заходів, після яких Вайс опиниться в непривабливому становищі людини, звинуваченої офіцером СС у чому завгодно.