Але підозрівати Генріха в такій підлоті поки що ніби не було підстав. Навпаки, його запальність і гарячковість зовсім не поєднувались з підступністю. Але якщо Генріх цілком серйозно прийняв виклик, він не відмовиться од дуелі. І якщо від неї відмовиться Вайс, то в Генріха будуть всі підстави вважати його боягузом і з презирством одвернутися від нього назавжди.
Це означає втратити Генріха. І втратити тоді, коли пощастило виявити в ньому ту крихту людяності, яка, можливо, приховує в собі щось таке, чим скористається Вайс для справи.
Пригадуючи, відновлюючи в пам'яті всі відтінки переживань, які він помічав на Генріховому обличчі, коли говорив про інквізиції в таборі, Йоганн приходив до висновку, що ці міркування могли викликати в Генріха ненависть до нього, Вайса, як до людини, що повністю поділяє націстські погляди. І якщо це так, то Генріх може скористатися його викликом для того, щоб безжально убити, так само як зробив би Вайс на його місці, коли б йому видався такий зручний момент. Коли це так, виходить, Вайс переграв і його життя в небезпеці. Адже кожний із них, перше ніж сісти за шахову дошку, передасть другому записку: «В моїй смерті прошу нікого не звинувачувати». Одержавши від Вайса таку записку, Генріх, не чекаючи кінця гри, може дуже просто вліпити йому кулю в лоб. І зробить правильно, коли він такий, яким його вважає Йоганн. Звичайно, це чудово, коли Генріх такий. Це здорово, коли він такий. Тоді він неоціненна людина для тієї справи, якій відданий Вайс. Але в цьому випадку Вайс у небезпеці. І треба знайти спосіб, щоб уникнути цієї небезпеки.
А що, коли Генріх просто обдурив Вайса, щоб перевірити його? Талановито обдурив, як контррозвідник СС, що прекрасно засвоїв все, чому навчав його Віллі Шварцкопф, досвідчений есесівець, спеціаліст по душевних обшуках не лише в катівнях гестапо — у кожного свого найщирішого друга він обмацує душу. Що тоді? Звичайно, можна діяти прямо. Прийти до Генріха і покласти перед ним на стіл матеріали слідства у справі про вбивство Рудольфа Шварцкопфа, що учинив Функ за вказівкою Віллі Шварцкопфа. І відразу стане зрозуміло, з ким піде Генріх.
Але тоді Йоганн мусить розкрити себе перед Генріхом. І коли Генріх ухилятиметься від вибору своєї долі, від рішення, за ким іти, Йоганн змушений буде убити його.
Нічого іншого, як убити Генріха, тоді не лишається.
Найкраще, мабуть, зробити так: після того, як Йоганн буде в безпеці, одержавши Генріхову записку з проханням нікого не звинувачувати в його смерті, слід ознайомити його з матеріалами слідства. Якщо Генріх вибачить Віллі Шварцкопфу вбивство батька, — за це одне варто знищити його як падлюку, негідника.
Не виключене й інше: приголомшений Функовими показаннями, Генріх у збентеженні зречеться свого дядька, всіх гестапівців, разом узятих, і з відчаю погодиться допомагати Вайсові. Але відчай — нестійке почуття. Воно може минути так само швидко, як і швидко виникло. А потім прийдуть інші почуття, інші думки — все те, що наснажувало Генріха у фашистській Німеччині, і вони витіснять відчай, підступно підкажуть, як позбутися гнітючої скорботи про батька. Все може бути.
Стійке лише переконання. Але воно не осяває людину раптово, не приходить, як якесь блискавично просвітлення. І не можна розраховувати, що, познайомившись з матеріалами Функа, Генріх відразу змінить свої переконання.
Та Йоганнові й не потрібний Генріх приголомшений, розгублений, що у важкому відчаї ладен на все. Йому потрібний Генріх переконаний, що в смерті його батька винен не тільки Віллі Шварцкопф. Не тільки він, підлий братовбивця. Головний убивця — гітлерівська Німеччина, що планомірно знищує інші народи і спонукає до самогубства свій народ, примушуючи його чинити нечувані злочини.
І коли Генріх зрозуміє це, він прийде до переконання, що єдино правильний для нього шлях — стати прихильником радянського народу, щоб допомогти німецькому народові врятуватися від загибелі, від знищення.
Але як довести все це Генріхові, як перевірити, чи він саме той німець, що спроможний зрозуміти Йоганна, переконатися в його правоті і прийняти рішення боротися за ту Німеччину, що сама першою стала жертвою фашистського терору?
Дітріх останнім часом з групою спеціально відібраних осіб займався розслідуванням справи про п'ятьох німецьких військовослужбовців, які відмовилися взяти участь у розстрілі заложників.