— Гер обер-лейтенант, ви дещо забуваєте! — майже заверещав Зальц.
Вайс схопився з місця:
— Шановний полковнику, за родом моєї служби я зобов'язаний не забувати нічого, що ображає доблесний вермахт. А ви зараз звинуватили його в боягузтві.
Збліднувши, фон Зальц звернувся до Генріха:
— Гер Шварцкопф, він викривлює мою думку! Прошу вас зараз же підтвердити це.
— Облиш, Йоганне, — сказав Генріх. — Ти ж прекрасно розумієш, що полковник висловлював націстські ідеї, щоправда, дещо в оголеному вигляді.
— Я вважаю, — Вайс уперто стояв на своєму, — що гер полковник дозволив собі зайве.
Втрутилася Ангеліка:
— Слухайте, Йоганне, не треба бути таким недовірливим. — Простягнула руку. — Адже ми з вами старі друзі?
— Заради вас, фрейлейн, — галантно сказав Вайс, — я ладен визнати, що погарячкував.
— От бачите, який ви милий! — Ангеліка запитливо глянула на полковника, нагадала: — Ви, здається, хотіли відпочити?
Коли двері за Ангелікою і фон Зальцом зачинилися, Генріх запитав жваво:
— Ти навмисне все це затіяв?
— Можливо, — невпевнено відповів Вайс і запитав у свою чергу: — Тебе справді занудило від його речей чи це мені тільки здалося?
— Ні, не здалося. Він сперечався зі мною. Я сказав, що рішуче відмовляюся бути присутнім під час страти.
— Чому ж ти зустрів мене так непривітно? Ти мусиш дякувати мені за дружню послугу: адже я допоміг їм забратися звідси.
Генріх сказав замислено:
— Але не він один так міркує.
Після паузи Вайс мовив:
— Як ти думаєш, коли для виконання вироку викликати катів-добровольців з табору військовополонених, перший-ліпший росіянин з задоволенням погодився б?
— Безумовно.
— А якщо знайдуться такі, що відмовляться?
— Чому? Покарати німця — це було б для них надзвичайно приємно.
— А раптом замість того, щоб скарати засуджених німців, вони спробували б їх урятувати?
— Це неймовірно!
— Але ж відмовилися четверо німців брати участь у страті російських військовополонених!
— Мені дуже хотілося б знати, що керувало ними.
— А коли б ти узнав?
— Ну що ж… — сумно мовив Генріх. — Очевидно, їхні слова в чомусь переконали б і мене.
— І тоді?
— Тоді я, можливо, повірив би, що в Німеччині є й інші німці.
— І ти теж став би іншим німцем?
— Котрого ти, як офіцер абверу, вважав би за свій обов'язок прилучити до тих чотирьох…
— В цьому випадку я забув би про те, що належу до служби абверу, — сміливо промовив Вайс.
— Заради приятеля ти ладен вчинити злочин перед рейхом?
— А чому б і ні? — бадьоро відповів Вайс. — Зрештою — справжня дружба полягає в тому, щоб не жаліти своєї шкури заради друга.
— Навіть коли він зрадив?
— Кому? Адже він приєднався до німців.
— Але ці німці порушили військовий обов'язок.
— Обов'язок бути катами?
— Порушення військової дисципліни сприяє перемозі росіян.
— А коли б росіяни врятували цих чотирьох німців від страти, вони що, допомагали б перемозі Німеччини над Радянським Союзом? — запитав Вайс.
— Щоб росіяни врятували їх?! Це було б настільки фантастично, що після такого повідомлення треба застрелитися або…
— Що «або»?
— Та нехай тобі біс! Патякаєш казна-що…
— Я повторюю, — пильно дивлячись в очі Генріхові, сказав Вайс. — Якщо це станеться, і росіяни врятують засуджених до страти німців, і в тебе буде можливість побачитися з ними і вислухати їх, тоді що?
— Це неймовірно!
— Я прошу тебе, скажи, що б ти зробив?
— Я б зустрівся з ними…
— Ти присягаєшся?
— Ти так наполягаєш, що я починаю думати, чи не доручили тобі перевірити мене.
— Хто?
— Гестапо.
— Ну що ж, — в задумі спроквола сказав Йоганн. — Ти маєш, рацію. Так от, щоб у тебе було підтвердження цього. — Він глянув на годинник. — Через годину ти подзвониш у тюрму і довідаєшся, що засуджені до страти втекли.
— Ще чого! Ти, виявляється, вельми обізнаний абверівець. Але навіщо відкладати? Я подзвоню зараз, і мені повідомлять про їхню втечу.
— Ні, — сказав Вайс. — Що рано.
— А якщо я зараз подзвоню?
— Тоді їх не пощастить урятувати.
— Виходить, якщо я не подзвоню, то стану ніби співучасником їхньої втечі.
— Так само, як і я, — сказав Вайс.
— Ну навіщо ти мене дуриш?! — прикро зморщився Генріх.
— Я попереджаю: якщо ти не подзвониш протягом тридцяти хвилин, — холодно сказав Вайс, — ти станеш співучасником їхньої втечі.
— Давай забудемо про цю розмову! — попрохав Генріх. — Справді, не треба нам так один одного випробовувати. Все це нісенітниця.