Кімната була невелика, обставлена простими і зручними меблями, на вікнах білосніжні серпанкові занавіски. Старик сказав:
— Можете називати мене Франц.
Вайс відрекомендувався:
— Йоганн Вайс.
— Ні, — суворо сказав старик. — Немає Йоганна Вайса, є Петер Краус. — Запитав: — Запам'ятали: Петер Краус? — І наказав: — Ви приймете ванну.
— В такому разі я хотів би принести сюди свій чемодан.
— Ні, — сказав Франц. — Вам усе видадуть з нашого гардероба, все необхідне, відповідно до предметів, що є у вашому чемодані.
Стенувши плечима, Вайс пішов у ванну.
— Візьміть купальний халат, — нагадав Франц, вказуючи на шафу.
Робити якісь здогади не мало сенсу. Попереду — невідомість. Від нього вимагатиметься напружена настороженість, зосередженість всієї нервової енергії. А зараз, коли вже випала така нагода, необхідно відпочити, щоб набратися сил. І Вайс з насолодою, бездумно хлюпався у ванні.
Коли він у купальному халаті повернувся у свою кімнату, його мундира там не було. На дерев'яних плічках висів цивільний двобортний темно-сірий костюм у смужку, а на крючку біля дверей — дощовик.
Все, решта, лежало в чемодані — не шкіряному, з яким Вайс прилетів у Берлін, а в інакшому, фібровому. Хтось старанно замінив кожну його річ інакшою, ідентичною, хоча й не все було нове і такої ж якості.
«Робота груба, але акуратна, нічого не скажеш», — подумав Вайс і почав одягатися, дивуючись точності розмірів всіх предметів одягу й взуття: все було саме раз.
Все, кожну дрібницю, замінили з педантичною скрупульозністю, навіть сірникова коробка з незнайомою етикеткою була, як і попередня, заповнена лише наполовину. Покоївка з незворушним обличчям внесла піднос і мовчки сервірували сніданок на дві персони. І зараз же ввійшов Франц.
— Я з вами за компанію, — сказав він. Наливаючи кофе, промовив: — Поговоримо, щоб вам не було сумно.
З перших же слів його стало ясно, що це зовсім не розмова, а звичайнісінький допит, і провадив його Франц з механічною послідовністю, характерною для всіх допитів.
— Послухайте, Франц, — у голосі Вайса звучала нестерпна нудьга, — якщо мене хочуть тут заново процідити через фільтри, то я й сам не новак. В абвері ми працюємо витонченіше.
Франц міцно стис сухі губи.
— Не поспішайте, Петер, усе в свій час. — І вів далі дерев'яним голосом. — Отже, ви твердите, що в «штабі Валі» були задоволені вашою роботою?
— Нічого я не тверджу, — запротестував Вайс.
— Так чи ні?
— Так.
— Звідки у вас така тверда впевненість?
— Ось звідси. — Вайс постукав долонею по сидінню свого стільця. — Інакше я не сидів би тут, на цьому стільці.
— Ви дуже самовпевнені. Генріх Шварцкопф — ваш друг?
— Так.
— Чим викликана його прихильність до вас?
— Тим, що я завжди пам'ятаю, хто я, і не претендую на дружбу з тими, хто посідає вище службове становище.
— Однак зі мною ви тримаєтесь трохи нахабно, — сказав Франц.
— Я поважаю ваш вік, але підкоряюся тільки старшим за званням.
— Непогано сказано, — в задумі сказав протяжно Франц. — Непогано ви намагаєтесь випитати, хто я такий.
— О, ви метр! — простодушно погодився Вайс. — Саме це я і хотів узнати.
У Франца блиснули очі — це свідчило, що Вайе правильно намацав його дошкульне місце. Нахилившись до старика, він тихим голосом довірливо сказав:
— Я схиляюся перед вашою проникливістю.
— Ну-ну, не перебільшуйте, — задоволеним тоном вимовив Франц, збираючи в куточках очей сухі зморшки, — що означали усмішку.
Свій життєвий шлях Франц почав у готелі «Адлон» хлопчиком-ліфтером і дослужився до високої посади портьє.
Для таємних і явних дипломатів, агентів різних секретних служб готель «Адлон» був традиційною міжнародною біржею. Тут вони укладали угоди між собою: торгували державними таємницями і відомостями, що викривали державних і політичних діячів, — тут не гребували нічим: ні ганебними доказами, ні розбещеними нахилами. Ціни балансували залежно від міжнародної ситуації.
Німецька таємна поліція невтомно турбувалася про безпеку клієнтів цього фешенебельного притулку міжнародних розвідок, ретельно стежила, щоб тут не порушувалися норми етикету і правила пристойності. Тому кожного службовця готелю найсуворіше перевіряла німецька таємна поліція і він був її агентом.
Зупинившись у «Адлоні», іноземний клієнт міг бути абсолютно впевнений: численний і висококваліфікований штат готелю оберігатиме і його, і його папери від цікавості секретних агентів усіх інших держав.