— Хіба в служби безпеки не вистачає апарату для цього?
Віллі усміхнувся загадково:
— Довідки для шефа ми готуємо в одному екземплярі. Ми даємо об'єктивний аналіз, тому шеф завжди має можливість бути в курсі справ дійсного становища в імперії.
— Я думав, що таке завдання стоїть перед службою безпеки в цілому.
— Безперечно. Але є Борман, є Кальтенбруннер, і кожний з них аж горить першим доставити фюрерові інформацію, не обтяжуючи себе її збиранням. Але основне не в цьому. Основне в тому, що це моя особиста канцелярія і я особисто доставляю рейхсфюрерові наші матеріали. І оскільки їх одержано не з офіційних джерел, він сам вирішує, доповідати про них чи не доповідати. Інколи вони можуть викликати лише роздратування у фюрера, а інколи — люте незадоволення тими, хто приховав од нього справжній стан речей.
Так, наприклад, промислові кола, з якими фюрер змушений таки рахуватися, наполягали, щоб генералітет вермахту, вносячи суттєві зміни в стратегічний план «Барбаросса», скерував військові дії насамперед на захоплення територій, багатих сировиною.
З допомогою агентури в свій час ми встановили, що нашій промисловості поки що вистачає сировини для забезпечення воєнного виробництва на термін, визначений для бліцкрігу. Але під тиском промислових кіл різні міністерства дали інші довідки. Оскільки принцип бліцкрігу був керівним, ніхто не зважився визнати, що війна на Сході набирає затяжного характеру. І рейхсфюрер, з одного боку, зміг довести фюрерові, що керівники окремих міністерств не вірять у швидку перемогу і тому неправильно ведуть економічне планування, вчиняючи злочин перед рейхом. А з другого боку, маючи точні дані про сировинні ресурси країни, він підтримав перед фюрером вимогу промислових кіл — насамперед захопити багатющі райони стратегічної сировини на Україні і Кавказі, що зрештою відповідало потребам рейху. — І Віллі похвалився: — Мені було доручено зібрати об'єктивні дані про запаси рідкісних металів.
— А іншим?
— Ви мудрий молодий чоловік, — заохочувально усміхнувся Віллі. — В рейхові достатня кількість подібних спеціалізованих дослідних філіалів. — І, потерши руки, глузливо промовив: — А ваш Канаріс виявився профаном. Ми виділили йому незчисленну кількість техніки і гігантські грошові суми на створення сотень розвідувальних шкіл. У його розпорядженні було все населення окупованих районів, табори військовополонених, прекрасні кадри, які набули багатющого досвіду в період першої світової війни і відшліфували його в рейхсвері. Але до цього часу ми не одержали від його агентури хоч якоюсь мірою значних даних про економічний потенціал Росії, хоча основне завдання абверу хаме в цьому й полягає. Що ж до союзників Росії, то тут ми й без абверу одержуємо досить повну і точну інформацію. Й не від якихось там агентів, а з перших рук — від представників іноземних фірм, які не поривають ділових зв'язків з нашими концернами. Тому я вам раджу не дуже афішувати, що в абвері ви займалися східним напрямком. У Берліні служба абверу викликає більше ніж незадоволення. До речі, — самовдоволено сказав Віллі, — ваш колишній начальник, ротмістр Герд, переконавшись у безперспективності діяльності Канаріса, визнав, що доцільніше запропонувати свої послуги нам. Герд непогано відгукувався про вас, оцінив вашу відданість і мужність. — І одразу Віллі сказав поблажливо: — Ви виявили відданість і мужність, відхиливши мою пропозицію. Але, мушу вас запевнити, від цих прекрасних якостей ви ще матимете неприємності.
«А він не дурний, — думав Вайс, слухаючи розпатякування Віллі, — хоча, мабуть, виконує в СД лише роль робочої коняки. Але працювати він уміє і, судячи з його особистої канцелярії, уміє примусити працювати й інших».
Потім, коли Віллі пішов од них, Генріх привів Вайса у свою кімнату і запитав:
— Ну?
— Ділова людина і дуже поінформована, — сказав Вайс, розуміючи, що Генріх чекає на його думку про Віллі.
— Тут ти помиляєшся, — заперечив Генріх. — Він вихвалявся перед тобою. Функції його обмежено вузьким завданням: знати стан справ у промисловості так, щоб планувати доставку робочої сили з концтаборів. Адже прибуток від неї надходить у СС. Та й годі.
— Коли б твій дядько навіть у цих межах ознайомив мене з матеріалами, що є в його розпорядженні, я б вважав це надто люб'язним.
— Зрозуміло, — сказав Генріх. — Тепер ти захочеш, щоб племінник виявив тобі цю люб'язність. Ну що ж, візьми мій подарунок! — І Генріх простигнув руку до однієї з книжок, що стояла на полиці.
Вайс суворо зупинив його: