Рудольф Шварцкопф знав майже все, що стосувалось радіотехніки, і майже нічого з інших галузей людської думки.
До фашизму він ставився терпимо, вважаючи, що фашизм відбиває сліпий відчай нації, приниженої воєнною поразкою. І перемоги, які здобула тепер Німеччина в Європі, він пояснював тим, що народи переможених держав мають нормальне людське мислення, якому чужі ідеї несамовитої жертовності заради світового панування чи любові до вітчизни.
Рудольфів брат, штурмбанфюрер Віллі Шварцкопф, не раз писав крейслейтерові Функу, що тепер, коли Латвія стала соціалістичною, подальше перебування там Рудольфа може зашкодити партійній кар'єрі його, Віллі, і вимагав від крейслейтера вжити рішучих заходів.
Незадовго до вбивства Рудольфа Шварцкопфа голова Раднаркому Латвії відвідав інженера й спитав, як той поставиться до висунення його кандидатури на пост директора науково-дослідного інституту.
Шварцкопф сказав, що подумає.
Того ж дня до нього без попередження прийшов крейслейтер Функ і з обуренням заявив, що німецькі кола в Ризі вважають поведінку Шварцкопфа зрадницькою по відношенню до національних інтересів рейху.
Генріх не надав особливого значення тому, що батько був дуже схвильований після цього візиту. Роздратоване самолюбство інженера особливо страждало, коли йому нагадували про брата — штурмбанфюрера, неабияк обізнаного у всіх його справах і поведінці.
Заспокоївся Шварцкопф тільки тоді, коли Йоганн Вайс приніс замовлені йому прилади, виконані не тільки з особливою старанністю, але й з додатковими технічними вдосконаленнями, не передбаченими в кресленнях.
Йоганн Вайс поводився у Шварцкопфа невимушено, але з тим особливим тактом, що мимоволі імпонував інженерові: той терпіти не міг будь-якої фамільярності.
Вайс відзначався стриманістю, готовністю прислужитися, однак на запобігливість у нього не було й натяку. Відчувалося, що він схиляється перед знаннями свого патрона. Проте його цікавість у галузі техніки не йшла далі замовлення, яке він виконував. І коли Шварцкопф захоплено починав розповідати про задумані праці, Вайс чемно нагадував, що він не досить освічений і, на жаль, йому важко зрозуміти технічні ідеї, які розкривав перед ним Рудольф Шварцкопф.
З Генріхом Шварцкопфом Вайс був дуже приязний, але і з батьком, і з сином він тримався із скромною гідністю людини, яка добре знає, що вони нерівня.
Незважаючи на це, Генріх не раз запевняв, що Йоганн — справжній друг, і навіть ввів його в дім професора Гольдблата, дочка якого Берта в неділі збирала в себе молодь, переважно музикальну. Берта вчилася в консерваторії, але вже давала концерти, і не тільки в Латвії: два роки тому вона виступала в Стокгольмі і Копенгагені. На музичних вечорах Йоганн Вайс скромно сидів десь у куточку. А перед вечерею ішов на кухню й допомагав куховарці нарізувати тоненько шинку для сандвічів, відкорковував пляшки, колов лід для коктейлів.
Коли Генріх запитував Йоганна, якої він думки про Берту, Вайс казав:
— Вродлива!
— Ну, а ще?
— Талановита…
— Ну-ну, далі, — нетерпляче вимагав Генріх.
— Вона буде знаменитою.
Генріх хмурнів і казав, нервово пересмикуючи плечем:
— От-от. І їй потрібен чоловік, який тягатиме за нею чемодан, обклеєний етикетками всіх готелів світу. І батько вимагає, щоб я одружився з цією гордячкою єврейкою заради його мети: він хоче зробити професора співробітником своєї фірми «Рудольф Шварцкопф».
— Та чому ти вважаєш її гордячкою?
— А тому, що вона із своїм фортепіано мріє про свою владу над натовпом так само, як ми, німці, про світове панування!
— Ну, це не те саме…
Генріх промовив роздратовано:
— Батько, мабуть, не дуже симпатизує фашизмові. Він сам хоче прибрати до рук Гольдблата, перетворити його задуми на патенти і стати одноосібним володарем фірми, що торгує технічними ідеями. І таким способом диктувати свою волю найбільшим світовим концернам.
— Він технократ і фантазер.
— Але він дуже талановита людина. А я?