Багато зовсім мертвих вулиць, обабіч яких громадилися зубці зруйнованих будинків і насипи з каміння. Але бруківка була звільнена від руїн і навіть підметена. Очищати вулиці виганяли жителів з усього Берліна: вони роїлися тут із своїми дитячими колясками та ношами, складаючи в них каміння й уламки дерева.
За наглядачів над цими людьми призначались уповноважені націстської партії — від кожного вцілілого будинку, кварталу, вулиці. Вони мали на рукавах особливі нарукавні пов'язки і, наслідуючи гестапівців, тішилися владою над своїми покірними співвітчизниками.
Досить було одному з таких наці виявити пожильця підпорядкованого йому будинку, кварталу або вулиці в невиході на роботу, як рапортичка з обвинуваченням громадянина Третьої імперії в саботажі надходила до районного відділу гестапо. Ухиляння від трудової повинності дорівнювалося до зради рейху. От чому Берлін, зазнаючи бомбувань, у проміжках між ними все-таки мав вигляд «пристойний». Сотні тисяч берлінців, як підневільні раби, з ранку до ночі прибирали місто, надаючи кладовищам його вулиць вигляду стародавніх, але охайних розкопок з ретельно розчищеними шляхами. Володарі німецького народу могли вільно пересуватися в своїх машинах по місту, над яким було розкинуто мережу терористичного насильства. Жоден німець не міг ухилитися від неї.
Усе це робилося не так для того, щоб зробити неможливе — очистити Берлін від руйнувань, як для того, щоб очищати націю від підозрілих елементів, держати в покорі людей, виявляти ремствуючих, усувати їх.
Гітлерові показували фотографії прибраних руїн як втішливе свідчення високого патріотизму німців і їхньої непохитної віри в перемогу.
Але Борман приносив фюрерові й інші фотографії — німців, що посміли мати сумнів у перемозі німецької зброї і повішені за це на ліхтарних стовпах.
І ті, і другі знімки могли бути портретом Берліна весни 1945 року.
Геббельс у своїх незліченних промовах пояснював берлінцям, як вони повинні розуміти той процес перетворення, що відбувається в структурі німецького суспільства у зв'язку з бомбуваннями: найбільших матеріальних збитків зазнають заможні верстви населення, і, таким чином, сама собою ліквідується матеріальна нерівність, отже, закладаються основи демократичного суспільства, віщав він. На руїнах було розклеєно оголошення: «Фірма гарантує будівництво після війни нового будинку, якщо чверть його вартості буде внесена негайно. І тут-таки за трафаретом лозунги: «Ми вітаємо першого будівника Німеччини Адольфа Гітлера!»
Вайс зупинявся перед такими оголошеннями та лозунгами, читав їх при бляклому світлі місяця. Вони були такі ж блюзнірські, як усмішка на обличчі мерця.
Він довго стояв і дивився, як на одній вулиці, перетвореній на купу уламків, вцілілі після бомбування пожильці очищають бруківку від каміння, тоді як у підвалах поховані їхні родичі.
І тих, хто намагався потай копати прохід до підвалу, сподіваючись врятувати своїх близьких або хоч би забрати звідти їхні тіла, наглядачі, лаючись, виганяли знову на вулицю. Якщо вулиця не буде очищена до ранку, винних у саботажі загрожували доставити у районні відділення гестапо.
Це був час тиші. Вайс бачив довгі черги берлінців біля водопровідних колонок. Біля магазинів похоронних речей розвантажували труни і складали їх у штабелі, що височіли мало не до покрівлі будинку, — товар, який ішов тепер нарозхват.
У скверах та парках старі сторожі обмітали мітлами запорошене листя дерев та кущів бузку — раніше їх поливали з брандспойтів.
На лавах або просто на чемоданах спали бездомні. У сірому присмерку обличчя людей здавалися сірими, наче присипані попелом.
Стіни вцілілих будинків були поспіль заклеєні плакатами, вулиці були загримовані, як багаті покійники, яких прикрашають на смертному одрі, щоб втішити родичів.
Потім місто почало знову здригатися від бомбових ударів.
У стратегії війни націстська Німеччина сподівалася на бліцкріг, і всі її бойові засоби були, зброєю нападу. Можливість війни на території самої Німеччини цілком виключалась із системи планування. Немає рації збільшувати випуск зенітних гармат, які на кожні дві тисячі пострілів влучають один раз. Це занадто висока ціна для того, щоб оплачувати нею захист німецького населення.