Словом, ми робимо тепер те, що колись робили у «штабі Валі», тільки навчаємо не військовополонених, а німців, головним чином, з підрозділів СС. Створено спеціальні молодіжні школи — «Адольфгітлершулен». До речі, я вважаю не позбавленим дотепності, що ці школи ми розмістили у старовинних орденських замках і відновили середньовічний ритуал висвячення в члени таємного ордену. Різні містичні аксесуари, клятва при світлі смолоскипів, потойбічний голос, який сповіщає, що за зраду справи члени організації страчують всіх родичів неслухнянця, процедури випробувань, катування — це все дуже корисно, бо розпалює уяву молоді.
Вайс слухав і старався зрозуміти, навіщо ця вся тривала лекція і що спільного вона має з ним самим.
— Крім того, — вів далі своїм тьмяним голосом Лансдорф, — служба гестапо доставляє в «Адольфгітлершулен» людей, які підлягають вилученню. І курсанти не на умовних, а на справжніх об'єктах практикуються у допитах із застосуванням різних засобів впливу. А декого із цих доставлених випускають у парк наче на прогулянку, і той чи інший курсант самостійно розправляється з ним — блискавично і безшумно, але з таким розрахунком, щоб труп потім навівав жах. І, чи ви знаєте, ці зовсім молоді люди — від шістнадцяти років — дуже встигають. До речі, фрейлейн Ангеліка Бюхер, наша знайома, залічена на її просьбу до такої школи. І хоч Ангеліка — між нами, звичайно, — істеричка, вона вже стоїть на чолі жіночої п'ятірки. Їм дозволили практику на військовополонених, які працюють у навколишніх фермерів. І, уявіть собі, вони орудують так енергійно, що фермери незабаром не матимуть робочих рук. Я сподіваюсь, що так само успішно вони діятимуть, коли Німеччина зазнає окупації, — адже теперішні їхні акції відносно військовополонених згодом зобов'яжуть їх діяти так само з німцями, які схочуть співробітничати з окупаційною владою. — Заплющив очі, промовив сонно — Фюрер, мені переказували, дуже доброзичливо висловився про наших слухачів. Він сказав: «У моїх Орденсбургах виросте молодь, від якої світ з остраху відсахнеться; несамовито активна, владна, безстрашна, жорстока молодь — от що мені потрібної..»
Лансдорф помовчав, трохи розплющив очі і, строго дивлячись на Вайса, сказав:
— Природно, що слухачів вищих шкіл ми добираємо тільки із складу СС та гестапо. Це мають бути неперевершені майстри. І коли Радянська Армія перетвориться з діючої тільки на окупаційну і її офіцери та солдати почнуть ставитися до німецького. населення з тим простосердям та лагідністю, які властиві більшовикам, переконаним, що класові симпатії сильніші за національні антипатії, — отоді вся ця наша розпорошена армія помсти і почне орудувати, надихаючи радянським військам ненависть до німців. Природно, радянське командування вживе відповідних заходів. Але ніхто з наших людей не постраждав: спеціальна агентура передаватиме радянській окупаційній владі масові списки німців, які ніби брали участь у злочинах. І на терор червоних ми з ще більшою силою відповімо своїм, чорним терором.
Вайс надав обличчю кислий, понурий вираз, спитав:
— Власне, ви так звабливо розповідаєте, що я подумав, чи не хочете ви знову зробити мене вашим співробітником?
— Так, — сказав Лансдорф. — Саме так. Цінуючи ваш досвід роботи в абвері.
— Але я не збираюсь змінювати своєї посади. Крім того, мені здається, — на всякий випадок надумав похвалитися Йоганн, — я користуюсь прихильністю Шелленберга і…
— Я про це все знаю, — перебив Лансдорф. — Але я маю можливість переконати Шелленберга, що ваша служба у нас доцільніша.
— Добре. Я подумаю.
— Як довго?
— Це залежатиме від вас, — розв'язно сказав Йоганн.
Лансдорф запитально підняв брови.
— Оскільки я не позбавлений права вибору, я хотів би трохи докладніше дізнатися, що ви мені пропонуєте. Якщо це можливо, звичайно.
— Я дам наказ майорові Дітріху, і він, природно у відповідних межах, ознайомить вас з тією дільницею роботи, яку ми вам пропонуємо.
— Дітріх тут?! — вигукнув Йоганн. — І вже майор! Радий був би поздоровити його.
— Ви зможете це зробити вже зараз.
Лансдорф натиснув кнопку, наказав черговому офіцерові:
— Попросіть майора Дітріха.
Йоганн був навіть не радий, а просто щасливий, що Дітріх опинився тут. Він знав, як йому слід поводитися з Дітріхом і чим той йому завдячує.
І коли Дітріх увійшов, Йоганн аж засяяв усмішкою, але погляд його зберігав жорстку, непохитну вимогливість.
Провівши Вайса у свій кабінет, Дітріх сів поряд з ним на диван і сказав із співчуттям, але і з певним розчаруванням: