Його місія в окупованій Польщі була вкрай незначна — хіба доручать серйозну справу опальному співробітникові, який живе тільки тому, що Канаркові знадобилося зберегти його як пішака в небезпечній грі з Гіммлером і Гейдріхом.
Та сам Аксель Штейнгліц зовсім не збирався так просто розлучатися з тим, до чого рвався все життя. Другий відділ абверу — диверсії і терористичні акти — ще запише в своїх анналах ім'я Штейнгліца. Майор самовпевнено покладався на свій професіональний досвід, цінність якого він звик визначати в доларах — найстійкішій валюті в період підкорення Європи гітлерівським вермахтом.
Безживний, удавано тьмяний погляд, ліниво жовані слова про те, куди їхати, поштовх стеком у шию шофера, коли треба зупинитися, — все це лише незначною мірою віщувало ті труднощі, які стояли перед Йоганном Вайсом, і ясно було, що йому потрібне буде не тільки самовіддане терпіння і вправність водія, а й найвища майстерність — майстерність радянського розвідника, щоб щасливо втриматися на своїй посаді при майорі. Про те, що Штейнгліц — маститий німецький розвідник, Йоганна повідомили з Центру, як тільки він сповістив про місце своєї нової роботи.
З найрізноманітніших джерел надходили в Центр вірогідні відомості про те, що вже наприкінці 1940 року гітлерівська Німеччина відкрито дислокувала свої армійські групи поблизу кордонів Радянського Союзу. Про все це негайно доповідали Сталіну.
Фашистська Німеччина послідовно виконувала свою мілітаристську програму, сформульовану Гітлером у його «Майн кампф». «Ми, націонал-соціалісти, — проголошував Гітлер, — свідомо підводимо риску під зовнішньою політикою Німеччини довоєнного часу. Ми… переходимо до політики майбутнього — до політики територіальних завоювань. Але коли ми зараз говоримо про нові землі в Європі, то ми повинні насамперед мати на увазі лише Росію і підвладні їй окраїнні держави. Сама доля немовби вказує цей шлях».
Майор Штейнгліц немало попрацював у Польщі у вересневі дні 1939 року, створюючи диверсійні терористичні групи з місцевого німецького населення. Та його заслуги не були відзначені. Тоді, скориставшись легким пораненням у ногу, що сталося випадково на навчанні терористів, Штейнгліц надовго відбув у гірський санаторій.
Проте його сподівання не справдилися: про нього ніхто не згадував. Тоді він нагадав про себе сам і дістав сумнівну посаду інспектора диверсійно-розвідувальних шкіл, націлених на Радянський Союз і розташованих на окупованій території Польщі. Ало майор був спеціаліст по західних країнах. Російською мовою він не володів, про Радянський Союз мав зовсім туманні уявлення. І розумів, що в цій ситуації при першій же помилці його розжалують і пошлють на фронт.
Штейнгліц скористався можливістю затриматися на деякий час у Лодзі й почав оббивати пороги різних високопоставлених осіб, сподіваючись з допомогою протекції зайняти певніше й стійкіше становище.
Приходив він не з порожніми руками, заручившись для цього послугами експерта контори «Пакет аукціон» пана Герберта, маргаринова афера якого була відома йому ще з картотеки кримінальної поліції.
Та Герберт знав, що майор невіглас, зовсім не має смаку, і відбувався неоковирними імітаціями художніх творів.
Йоганнові доводилося возити на склади «Пакет-аукціону» конфісковані в музеях та особистих колекціях унікальні полотна. І він підмітив систему розподілу конфіскату на складі.
Супроводячи майора на склад, щоб віднести в машину відібране ним, Йоганн одразу ж здогадався про махінації Герберта, який безцеремонно підсовував майорові дешеві підробки. А в того жадібно розгоралися очі, коли Герберт називав їхню нібито казкову ціну.
І ось Йоганн зробив перший рішучий крок на шляху до того, щоб Штейнгліц нарешті звернув на нього увагу. Досі мертвий, сонний погляд майора означав лише, що, коли замість Вайса за кермом опиниться інший солдат, він цього не помітить.
Вайс рішуче попрямував у темний закапелок складу, освітив ліхтарем стелажі, на яких лежали прикриті лахміттям, навмисно недбало звалені картини старих майстрів, стародавні кубки, рідкісні хутра, і сказав голосно й багатозначно:
— Пане майор, ось річ, гідна вашої уваги!
За ті кілька днів, які служив у нього цей шофер, Штейнгліц вперше почув його голос. До речі, він вважав природним, що солдат мовчить.
Вайс знав, що ця його сміливість може не сподобатись.