— Ні, — всміхнувся Йоганн, — щодо мене, то я не нервовий, не помічав за собою нічого такого.
— Це тому, — сказала єфрейторка, — що тобі не доводилося бути агентом.
— Так, — згодився Йоганн, — не доводилося. Не всім же бути винятково хоробрими. Тільки ось шкода, що вони дещо втрачають після цього й не можуть потім завести нащадків.
Тема розмови, видко, дуже цікавила єфрейторку. Вона помітно пожвавилась:
— Мені один есесівський офіцер по секрету розповідав, що Герда Борман, дружина рейхслейтера Мартіна Бормана, збирається звернутися до всіх жінок Німеччини із закликом дозволити своїм чоловікам багатоженство і навіть сама написала проект закону. І вручила чоловікові особисту довіреність, яка дозволяє йому мати трьох жінок із зобов'язанням відвідувати кожну родину раз на тиждень.
— Ну, це так, вигадка, — засумнівався Вайс.
— Слово честі, це правда, — поклялася єфрейторка й додала серйозно: — І це було б дуже патріотично з боку німецьких жінок. Адже ми повинні допомогти фюрерові заселити нові території німцями. І нас повинно бути на землі більше, ніж усіх інших народів. Це ж ясно.
— Ну, гаразд, нехай так, — згодився Вайс, складаючи інструмент у брезентову сумку. Клацнув вимикачем. Спіралі в жаровні, розжарюючись, пашіли сухим жаром, що відгонив гарячим металом.
Іноді вечорами Йоганн допомагав акумуляторщикові Паулю Рейсу перебирати, мити, відчищати свинцеві пластини від осадків окису, і тоді вони бесідували.
Пауль бум родом з Баварії, його батько — власник невеличкої бондарної майстерні, де робили не тільки бочки, але й різьблені дерев'яні розмальовані кубки на пиво.
Пауль огрядний, веселий, добродушний. Він показав Вайсові значки, які одержав, виграючи не раз першість на пивних турнірах. Пояснив:
— Хоч це й шкодило здоров'ю, зате кращої реклами для бондарної майстерні не придумаєш.
У 1938 році, 9-10 листопада, по всій Третій імперії прокотилася криваво-чорна хвиля єврейських погромів. Пауль у ті дні дав притулок у своїй майстерні родині лікаря Зальцмана, котрий колись врятував йому життя, зробивши сміливу й, головне, безплатну операцію, коли Пауль помирав від завороту кишок. Хтось доніс на Пауля.
Він був членом націонал-соціалістської партії. Віддали на суд честі. Виключили, заслали в трудові табори.
Пауль казав, ображено відкопилюючи пухкі губи:
— На суді честі я доводив, що зробив це лише з ділових мотивів. Я вважав: мій борг Зальцману марок п'ятсот. Це велика сума. Відмовити Зальцману в притулку означало б, що я вирішив таким чином спекатися кредитора… Це могло підірвати довір'я до батькової фірми.
— Справді?
— Авжеж. Дехто спекався своїх кредиторів тим, що доніс щось про них у гестапо.
— Доносили тільки на євреїв?
— Де там! На всіх, кому не хотіли повертати борги. — Пауль сказав з гордістю: — В нашому роді Рейсів усі були бондарі, а троє з наших предків — цехові прапороносці. І ніхто з Рейсів ніколи не робив комерційно нечесних вчинків.
— Виходить, якби ви не були винні лікареві гроші, то й не подумали б його ховати?
Пауль сказав ухильно:
— Нас двоє братів — я і Густав. Густав старший. Він учитель. Коли батько зрозумів, в який бік дме вітер, він наказав одному з нас стати наці. Я менший, нежонатий. Довелось підкоритися.
— Це наче так, як ото в старі часи віддавали в рекрути?
— Не зовсім так, — одказав Пауль, — Серед нашої молоді я мав спортивну славу.
— Ти спортсмен?
Пауль нагадав:
— Я ж тобі показував значки. Наше спортивне об'єднання утримувалося коштом багатющих пивоварів. Вони з самого початку підтримали фюрера, коли він ще не був фюрером. А ти що думав, тільки Круппи відкривали йому кредит?
— Ну, а до чого тут ти?
— Як це «до чого»? Я ж відомий спортсмен. Маю деякий вплив. І якщо я наці, значить, виграють наці.
— На пивних турнірах?
— Вони в нас набули після цього характеру політичних мітингів.
— Он як!
— А ти що думав? Фюророні потрібні віддані люди. Але ж не в робітничих пивних їх слід було шукати, я так гадаю.
— Ти хочеш сказати, що робітники не підтримують фюрера?
— Я так не казав, — занепокоївся Пауль. — Ти сам розумієш, Німеччина — це фюрер. — Помовчав, додав, хитро примружившись: — У нас в майстерні до приходу фюрера до влади працювали по дев'ять годин, а потім стали працювати по дванадцять за ті самі гроші. — Закінчив повчально: — Народ повинен нести жертви в ім'я історичних цілей рейху.
— А твій батько?
Пауль сказав сумно:
— Теж. Імперський уряд подає підтримку тільки великим промисловим об'єднанням. За ці роки багато дрібних власників розорилося. Маленькі пішли вниз, великі — вгору. — Промовив із заздрісною гордістю: — Ось пан Герінг почав з монопольної фабрикації «почесних кортиків» для СА і СС, а тепер у нього концерн: більш як сто заводів, десятки, гірничопромислових і металургійних підприємств, а торговельних компаній, транспортних і будівельних фірм теж вистачає.