Йоганн весь напружився, йому ввижалося, що все оте робиться не там, на дні яруги, а тут, нагорі… І здавалося, в самі вуха, ламаючи черепну коробку, лізе нестерпно гидкий голос Дітріха. І не було цьому кінця.
Раптом усе змовкло. Пітьму осяяло вогнище, запахло чимось жахливим.
Йоганн рвонувся, і ту ж мить йому в груди вперся автомат. Він схопився був за ствол, але його вдарили ззаду по голові.
Йоганн отямився, спитав:
— Та що це ви? — І пояснив, чому хоче вилізти з коляски.
Один з охоронників сказав:
— Якщо не можеш терпіти — клади в штани! — І зареготав. Та зразу, немовби вдавившись, змовк.
Через якийсь час на шосе вилізли полковники, Дітріх і Штейнгліц.
Дітріх попрощався:
— На добраніч, панове! — І попрямував до машини.
Самокатники випустили Вайса.
— Їдьмо! — наказав Штейнгліц.
Обидва офіцери мовчали. Дітріх поскаржився вередливо, ображено:
— Я ж його так логічно переконував…
Штейнгліц спитав:
— Будеш доповідати?
Дітріх заперечливо хитнув головою.
— А якщо ті це зроблять?
Дітріх засміявся.
— Ці армійські тупиці ладні були лизати мені чоботи, коли я запропонував свою версію. Що може бути простіше: п'яний солдат украв машину і зазнав аварії.
— Чого ж це так? — здивувався Штейнгліц.
— А того, — повчально пояснив Дітріх, — що полковники не уникнуть слідства, якби, припустімо, радянський розвідник зухвало вкрав польову рацію і передав своїм дату початку подій.
— Ну й біс з ними, нехай відповідають за те, що вловили ґаву. Ясно — це радянський розвідник.
— Так, — сухо промовив Дітріх. — Але в мене немає доказів. Та й навіщо вони, власне?
— Як це «навіщо»? — вражено спитав Штейнгліц. — Адже він усе передав!
— То й що! Нічого тепер від цього вже не зміниться. Армія готова для удару, і сам фюрер не захоче відкласти його ані на хвилину.
— Це так, — згодився Штейнгліц. — А якщо червоні зустрінуть ударом?
— Не зустрінуть. У нас є особлива директива Сталіна. Він наказав своїм військам в разі бойових дій на кордоні відтіснити противника за межі демаркаційної лінії і не йти далі.
— Ну, а якщо…
— Якщо кому-небудь стануть відомі ці твої ідіотські міркування, — суворо обірвав майора Дітріх, — знай, що в мене в сейфі зберігатиметься їхній запис.
— А якщо я донесу раніше, ніж ти?
— Нічого, друже мій, у тебе не вийде. — Голос Дітріха звучав ласкаво.
— Чому?
— Твоя інформація спізниться. І за її зловмисну затримку тебе розстріляють.
— Здорово! Але чому ти надаєш усьому цьому такого значення?
Дітріх відповів томно:
— Я дорожу честю третього відділу «Ц». У нас ніколи не було ніяких промахів у роботі, у нас і зараз немає ніяких промахів. І не буде.
Штейнгліц вигукнув палко, щиро:
— Оскаре, можеш бути спокійний: я тебе зрозумів!
— Як твердить Вінкельман, спокій — це якість, найбільш властива красі. А мені подобається бути завжди і за всіх обставин красивим… — І Дітріх поблажливо поплескав Штейнгліца по щоці.
Світало. Небо а того боку, де була Йоганнова Батьківщина, поступово все більше й більше яснішало — сходило сонце. Тепло повітря променилося блиском і чистотою. Крізь спущене сило в машину проникав ніжний, млосний запах трав.
Йоганн автоматично вів машину. Його охопило мертвотне заціпеніння. Всі душевні сили були вичерпані. Зараз він обернеться і застрелить своїх пасажирів. Потім приїде в підрозділ і знову буде стріляти, стріляти, тільки стріляти! Це — єдине, що він тепер спроможний зробити, єдине, що йому лишилося.
Рука Йоганна потяглася до автомата, і ту ж мить він немов почув голос Бруно, його останній заповіт: «Що б там не було — вживатися. Вживатися — в ім'я перемоги і життя людей, вживатися».
Та й чого Йоганн доб'ється своєю легкодухістю? Ні, це не легкодухість, навіть зрада. Бруно не простив би йому.
Коли б сталося чудо, і Бруно лишився живий, і його б попросили оцінити свій подвиг, найбільше, що він сказав би: «Хороша робота, хороша робота радянського розвідника, він виконав свої службові обов'язки відповідно до обстановки». Він би так сказав про себе, цей Бруно.
Але чому Бруно? Адже в цього чоловіка є ім'я, по батькові, прізвище. Сім'я в Москві — дружина, діти. Вони зараз сплять, та скоро прокинуться, діти збиратимуться до школи, мати приготує їм сніданок, загорне у вощений папір, проведе до дверей, потім і сама піде на роботу.