Выбрать главу

Аркадій Ворог, чоловік Слави

Богдан, їхній син

Едвард Заремба, двоюрідний брат

Копф, майстер на «SeaLand Plant»

Доктор Вільям Кайзер, їхній сусід

Ґвен Макдональд, їхня сусідка

Безліч родичів і знайомих

Мореплавці

Жінка — це майбутнє

У 1914 році Зенон Забобон, викладач історії мистецтва в чоловічій гімназії Роздоріжжя, відмовився від роботи куратора скіфської колекції в Лондонському археологічному музеї, бо закохався, як і пояснив у листі до молодшого брата Стефана. Стефан відповів: «Це тупо, mon frère, — кидати кар’єру ради кобіти». Подейкували, що Стефан, студент Віденського університету, утримував невеличкий гарем. Зенон брата не послухав, бо вмлівав за темноокою, пишнотілою Наталкою. Крім того, їй була потрібна його допомога. Дівчина в місті новенька, а залицяльників — аж забагато. Чоловіки товклися в магазині при пекарні за коробками печива, які вона незграбно перев’язувала шнурочком. Без Зенона вона скінчить тим, що стане кельнеркою або й гірше. Їхній шлюб буде більш ніж благословенням для двох — він буде служінням громаді.

Коли Стефан довідався про це рішення, то записав у щоденнику: «Мій брат недоумок. Зайвий доказ, що вдався у батькових родичів. У Забобонів нема нюху на женячку».

Стефанів щоденник розпирало від ідей щодо безлічі проектів, серед яких були «Причинки до теорії подружнього життя», уривки з есе «Метафізика мандрів» і розкішні герметичні замальовки для його найчестолюбнішого задуму: історії, в якій події, що відбулись у його рідному Роздоріжжі, зіставлялися з одночасними подіями деінде у світі. В 1492, наприклад, Колумб висадився на Кубі, да Вінчі нарисував перший літальний апарат, а Рюрик Забобон зарізав сусідську корову й розпалив ворожнечу, яка протривала триста літ.

Вони одружилися паркого пополудня наприкінці червня, коли в Сараєво застрелили ерцгерцога Фердинанда. Вівтар було прибрано квітами лілійника.

— І чого то вінчатися в таку погоду? — буркотів священик, одягаючи рясу.

Попервах загибелі ерцгерцога наче не помітили. Індекси угорської біржі зросли на кілька пунктів. Минули тижні, заки австріяки наважились показати Сербії, що до чого. Цісар Франц Йосиф заявив: «Якщо це кінець монархії, то хай він буде славетним».

Незабаром Зенон вступив у війну на два фронти.

Наталка була взірцем української жіночності. Бракувало їй лише освіти. Ось де робота для нього. Він читав їй лекції, розмахуючи окулярами, мов диригент паличкою. Чоловік прогресивний, Зенон вірив у емансипацію жінок. Він хотів рівної собі — такої, яку створить сам.

Наталка не знала, чого їй чекати від шлюбу. Знала лише те, чого навчилася в батьків. Обоє трудилися на полях польських дідичів. Цілими днями орали, сіяли, косили. А вечорами гарикались. І святкували мир, укупі завалюючись на сінник. Їхні перемовини спорядили дванадцятеро хлопчиків і дівчаток, які спали по двоє, по троє на сінниках, розкладених просто на долівці хати. Наталчина мати гамувала свій виводок ліком із макового насіння, звареного на молоці. Засіб виявився настільки дієвим, що більшість із них до кінця життя пили по кілька склянок щодень.

Навіть батьки гадали, чи не підкинуто їм Наталку. Вродлива, безпорадна, дивакувата, вона радо обіймала соняшники і цьомкала їх повними губками прямо в насінини. Не раз сама ходила до лісу, де в кущах рохкали вепри, і так пильно прислухалася до тихого шепотіння вітру між соснами, аж ті дивувалися, що вона тут шукає. Мати часто сварила її і регулярно напучувала ремінцем.

Наталка не чула ні ударів, ні повчань. Вона мовби ловила радіохвилі, що від певного часу почали вібрувати між столицями світу. Колись циганка, до якої вона прийшла, завважила її довгі пальці й провістила, що бути їй піаністкою і грати їй у Відні, Парижі, Лондоні.

— І ще ти поїдеш до Нью-Йорка.

— А де той Нью-Йорк?

Світ за околицею села був світом із чуток і переказів. Лишень вуйко Ярко, що мешкав із курми, його знав. Розкидуючи корм, він варнякав про міста, де ніколи не заходить сонце, де ріки течуть у хатах, так що люди пливуть по покоях, а потім — по вулицях, у відрах на колесах. Навперекір здоровому глузду, дівчина всьому тому вірила.

Упродовж наступних чотирьох років вона завзято шукала піаніно. Якось до села забрели сухотний акордеоніст і сліпий бандурист. Акордеоніст, налаштовуючи інструмент, дозволив дівчині перебігтися пальцями по клавішах. Такого звуку вона ще не чула.