Поки я вела оповідь і запалювала ґноти, всі тримали губи міцно стуленими й виблискували очима. Кілька людей кидали на сердешного Майкла нищівні погляди, сповнені осуду, наче він геть забув біль і переслідування минулого. Він стояв із келихом у руці, пасмо темного волосся впало йому на чоло. По один бік від нього був Джо, а по другий — чоловік, якого він відрекомендував як Ферґуса. Той мав морквяне волосся, жилаве тіло й пістолет, який він закріпив на спині під піджаком. Вигляд у нього був не надто грізний, але його беземоційні очі невпинно рухалися. Томас пояснив О’Тулам, що Ферґусові слід дозволити безперешкодно ходити всюди в будинку й на ділянці та що його робота — оберігати Майкла, навіть у крихітному Дромагайрі.
Тоді заграли музиканти, середину залу було звільнено, й почалися танці. Голос співака звучав театрально, з переливами, наче він намагався зімітувати стиль, який йому не пасував, проте музики були завзяті, а настрій у всіх — чудовий, і люди розділилися на пари й закружляли, а тоді розділилися на пари знову. Між ними сновигали діти, танцюючи й ганяючись одне за одним, і Оїн, у якого розпашіли щоки, сповнився заразливого ентузіазму. Мейв і Мойра спробували зібрати його з товаришами докупи та влаштувати гру.
— Ти змусила мене кохати. Я не хотів. Я не хотів, — непереконливо тужив співак, а я опустила погляд на пунш зі спеціями, який тримала в руці, й на мить захотіла подрібненого льоду.
— Потанцюй зі мною ще раз, Енні.
Я здогадалася, хто це говорить, перш ніж повернула голову.
— На жаль, я танцюю не дуже добре, містере Коллінз.
— Я пам’ятаю дещо інше. Ніколи не знав тебе добре, та якось бачив, як ти танцювала з Декланом. Ти була чудова. І припини називати мене містером Коллінзом, Енні. Ми вже давно минули цей етап.
Я зітхнула, а він потягнув мене до пар, які крутилися. Звичайно, інша Енн Ґаллагер уміла танцювати. Відмінностей між нами накопичувалося чимдалі більше. Я згадала про свої стосунки з ритмом, які явно не склалися, про те, як танцювала на своїй крихітній кухні у великому Мангеттені, радіючи, що цього ніхто не бачить, із некерованими кінцівками й побитими пальцями на ногах, усім серцем відчуваючи музику й не маючи хисту обернути це чуття на грацію. Оїн завжди казав, що я надто багато відчуваю, щоб добре танцювати. «Енні, музика в тобі ллється через край. Це видно кожному».
Я йому вірила, але, втім, не могла впоратися зі своїм невмінням.
— Здається, я забула, як це робиться, — запротестувала я, та Майкл був непохитний.
Але раптом музика змінилась, і співак облишив спроби наслідувати сучасний стиль, перейшовши на щось набагато традиційніше. Завібрувала й заквилила скрипка, і люди заплескали в долоні й затупали ногами. Темп був гарячковий, рухи — надто швидкі, щоб я щось удавала, і я вперто відмовилася супроводжувати Майкла далі. Однак той уже геть про мене забув. Він стежив за Томасом, якого тим часом виштовхали на середину кола.
— Ну ж бо, Томмі! — прокричав Майкл. — Покажи нам, як треба.
Томас широко всміхався, його ноги літали, а глядачі підбадьорювали танцюриста. Я могла хіба що дивитися на нього, геть заворожена. Скрипка плакала, а його ноги гналися за нею, тупаючи й вибрикуючи; він здавався ожилим ірландським народним героєм. Тоді він почав затягувати до себе в коло Майкла, який ледве стримувався, щоб розділити сцену з ним. Томас сміявся, волосся падало йому на обличчя, а я не могла відвести від нього погляд. Я була одурманена коханням і квола від безнадії.
Мені тридцять один рік. Я не дівчисько. Не простачка. Ніколи не була хихотливою фанаткою чи одержимою акторами або музикантами, чоловіками, яких я не могла завоювати й не знала. Але Томаса Сміта я знала. Я знала його й кохала. Відчайдушно. Але кохати його — знати його — було так само немислимо, як кохати обличчя з екрану. Наше кохання було неможливе. За мить, за якусь хвилю все це могло скінчитися. Він був сном, від якого я легко могла прокинутись, а прокинувшись, як я надто вже добре знала, не зможу прикликати цей сон, повернути його.
Раптом я різко усвідомила марноту і страх, що тишком ходили за мною назирці, відколи Томас витягнув мене з озера, темні й важкі, і ковтнула пуншу зі свого келиха, намагаючись полегшити тиск. Удари мого серця відлунювали в мене в голові, а пульс став гучним, як гонг. Я швидкою ходою пішла з бального залу, а діставшись парадних дверей, уже почала тікати від відлуння своїх кроків. Вимчала з будинку і сховалася під деревами. У мене вчепився панічний жах, і я притиснула долоні до лускатої кори височезного дуба, так само вчепившись у дерево.