— Британський корабель біля берегів Корку захопили сили противників Договору. На ньому було багато зброї. Тепер тисячі одиниць вогнепальної зброї в руках людей, які хочуть дестабілізувати Вільну державу. Якого хріна корабель, повний зброї, робив біля берегів Корку? Це справа рук британців, — заявив Майк, звівся на ноги й обійшов круг столу — ситий, але з напруженими нервами.
— Британців? — у подиві звів брови догори Томас. — Чому британців?
Томас підійшов до вікна й визирнув у темряву, але тут озвався Ферґус, нагадавши, щоб він посунувся від вікна.
— Томасе, якщо цього не витримаю я, якщо цього не витримає Ірландія, британці скажуть, що не мають вибору: їм доведеться повернутися, щоб відновити порядок. Угода втратить чинність. А Ірландія миттю повернеться до британських рук. Тож вони тишком-нишком маніпулюють нами за лаштунками. Я надіслав Черчиллеві телеграму, звинувативши його в таємній змові. Може, то й не він. І не Ллойд Джордж. Але таємна змова є. Я не сумніваюся.
— Що сказав Черчилль? — важко видихнув Томас.
— Він категорично це заперечив. А ще спитав, чи готовий хтось в Ірландії боротися за Вільну державу.
В їдальні запала тиша. Майкл повернувся до свого стільця й сів, поставивши лікті на коліна й опустивши голову на руки. Томас дивився на мене трагічним поглядом, нервово глитаючи.
— Томмі, я боровся з британцями, — промовив Майкл. — Убивав, нападав із засідки й обводив круг пальця. Я був міністром маніпуляцій. Але, дідько, на це мені сміливості не стає. Я не хочу боротися зі своїми співвітчизниками. Я досі намагаюсь укладати угоди з дияволом, а тепер у диявола надто багато облич. Там я капітулюю, тут даю обіцянки, стараюся, щоб усе це не розвалилось, а результату не бачу.
— Боротися за Вільну державу означає вбивати за Вільну державу, — із серйозним обличчям промовив Томас. — Хороші люди — і чоловіки, й жінки — є по обидва боки цього конфлікту. Емоцій тут багато. Пристрасті розпалилися. Та насправді ніхто не хоче стріляти у своїх. Тож ми б’ємося, плануємо, окопуємось і сперечаємось, але вбивати одне одного не хочемо.
— Коли ненавидиш тих, у кого стріляєш, убивати збіса легше, — насилу зізнався Майкл. — Але навіть Артур Ґріффіт, затятий прибічник мирного опору, каже, що застосування сили неминуче.
Артур Ґріффіт мав виступити в неділю в ратуші Слайґо разом із іншими політиками, що підтримували Договір. З огляду на те, що сталося під час його виступу, Майкл уже домовився про надходження військ Вільної держави, щоб спокій зберігався і недільні збори відбулися. Тимчасовий уряд прийняв закон, підтриманий королівською санкцією, який вимагав проведення загальних виборів до тридцятого червня. Як прибічники, так і противники Договору відчайдушно намагалися встановити зв’язок із виборцями — або залякати їх.
Нашу розмову урвав Роббі, який застиг під дверима їдальні в брудних чоботях, тримаючи в руках капелюха. Його пальто було забризкане крапельками дощу.
— Доку, здається, в одного з хлопців під час стрілянини у Слайґо влучила шрапнель. Він зробив собі перев’язку й нічого не сказав, але тепер йому стало зле. Я подумав, що ви могли б на нього глянути.
— Приведи його до лікарні, Роббі, — наказав Томас, кинув серветку на стіл і підвівся.
— І скажи хлопцеві, що не зважати на рану, якщо поряд є лікар, — це велика дурість, — буркнув Майкл, стомлено похитавши головою.
— Уже сказав, містере Коллінз, — відповів Роббі. Віддав честь Майклові, кивнув мені й пішов із їдальні слідом за Томасом.
— Я хочу подивитися, доку! — вигукнув Оїн, покинувши Ферґуса та скляні кульки заради зручного глядацького місця в операційній. Томас йому не відмовив, а Ферґус скористався нагодою здійснити обхід.
Ми з Майклом залишилися самі, я підвелася і стала збирати тарілки: мені потрібно було дати якусь роботу голові й рукам. Майкл втомлено зітхнув, але не встав зі свого місця.
— Я вніс хаос у вашу домівку. Знову. Хаос ходить за мною повсюди, — зморено сказав він.