— Ні. Ти неправильно зрозуміла, — тихо сказала я, зберігаючи спокій у голосі й погляді. — Я лише хотіла його попередити.
— Звідки ти все це знаєш?! — верескнула вона і знову потрусила паперами. — Ти співпрацювала з «брунатними». Це єдине логічне пояснення.
— Бріджид! Де Оїн? — прошепотіла я, навіть не думаючи оборонятися чи нагадувати їй, що допів і «чорно-брунатних» уже нема. Вона зробила найгірший висновок із можливих, і я не знала, чи допоможу собі якимись словами.
— Я тобі не скажу! Ти ж йому не мати, так?
Я з витягнутою рукою підступила на крок до неї, благаючи заспокоїтись.
— Я хочу, щоб ти пішла, — оголосила Бріджид, підвищивши голос. — Мені треба, щоб ти пішла. Вийшла із цього будинку й більше не повернулась. Я покажу це Томасові. Він знатиме, що робити. Але ти повинна піти.
Ліам показав жестом на парадні двері й відрубав:
— Іди. Ворушись.
Я пішла на негнучких ногах, покинувши свою кімнату й перейшовши до передпокою. Бріджид стояла спиною до стіни, затиснувши в руках папери. Ліама я зігнорувала, звернувшись із проханнями до його матері:
— Зателефонуймо до дублінського будинку. Скористаймося телефоном. Ми зателефонуємо Томасові, і ти зможеш розповісти йому все. Геть усе, просто зараз, — запропонувала я.
— Ні! Я хочу, щоб ти пішла. Що я скажу Оїнові, не знаю. Він гадав, що його мати повернулася додому.
Бріджид заплакала; її лице зім’ялося, як аркуші, які вона затиснула в кулакові. Вона випустила їх, щоб витерти мокрі очі, а Ліам нагнувся й підібрав їх, а тоді засунув собі за пояс.
— З Оїном усе гаразд, Бріджид? Він у безпеці? — спитала я, не зводячи очей із широких сходів на другий поверх, де я за кілька годин до цього залишила Оїна.
— А тобі яке діло? — скрикнула вона. — Він тобі не син. Він тобі ніхто.
— Мені просто треба знати, чи з ним усе гаразд. Я не хочу, щоб він почув, як ти плачеш. Не хочу, щоб він побачив зброю.
— Я ніколи не скривдила б Оїна! Ніколи не збрехала б йому, ніколи не вдала б із себе тієї, ким не є! — заверещала Бріджид. — Я захищаю його від тебе. Як мала робити, щойно ти з’явилася.
— Гаразд. Я піду. Вийду із цього будинку. Дозволь мені взяти своє пальто й сумочку…
Обурення, що розквітло у неї в очах і на щоках, лякало більше за тремтіння та сльози.
— Твоє пальто? Твою сумочку? Їх тобі Томас купив. Він тебе прихистив. Дбав про тебе. А ти його обдурила! Ти обдурила цього хорошого, великодушного чоловіка, — розлютилася вона.
— Іди, — наказав Ліам, махнувши рушницею на двері. Я послухалася, відмовившись від усіх дій, крім намагання вийти з будинку неушкодженою. Ліам пішов за мною, наставивши мені в спину рушницю. Я відчинила двері і спустилася сходами, а слідом за мною спустився Ліам.
Бріджид зачинила за нами двері. Я почула, як спрацювали замки, ковзнув на місце старомодний засув. У мене відмовили ноги, і я повалилася на траву тремтливою купкою.
Я не плакала. Надто вже була ошелешена. Просто впала на коліна, опустивши голову на груди, впершись руками у вологу траву, і спробувала виснувати якийсь план.
— Тобі слід якнайшвидше паняти звідси, — нагадав Ліам. Я замислилася, чи не стежить за нами з-за штор Бріджид. Помолилася, щоб не бачив усього цього Оїн. Поволі зіп’ялася на ноги, не зводячи очей із рушниці, яку Ліам тримав із такою легкістю. Колись він без вагань підстрелив мене при двох інших людях.
— Що, стрілятимеш у мене знову? — спитала я гучним і дзвінким голосом. Я сподівалася, що Роббі це почує й урятує мене. А тоді відчула спалах сорому й помолилася, щоб Роббі залишався подалі від цього. Мені не хотілося, щоб він загинув.
Ліам примружив очі й схилив голову набік, роздивляючись мене й не опускаючи рушниці, яку тримав на згині ліктя.
— Гадаю, що так. Просто ти все повертаєшся й повертаєшся. Енні, дівчинко, в тебе дев’ять життів.
— Енні? Ти сказав Бріджид, що я якась інша людина. А чи сказав ти їй, що намагався мене вбити? — зухвало поцікавилася я.
На його обличчі промайнув страх, і його руки міцніше взялися за зброю.
— Я не мав наміру в тебе стріляти. Принаймні першого разу. То було випадково.
Я витріщила очі, нічого не розуміючи, не вірячи тому, що почула, й злякавшись навіть сильніше, ніж до цього. Про що він говорить? Перший раз? Скільки разів він намагався вбити Енн Ґаллагер?