Ще Беатріс сховала серед пакунків набір для гоління, такий самий як у Томаса: маленьку коробочку з лезами й товсту рукоятку з широкою голівкою. Все це лежало в невеликій бляшанці із зображенням орла на кришці. Я замислилася, чи, бува, не помітив Томас, що я кілька разів брала в нього набір для гоління і тому й купив ще один, щоб я більше цього не робила. Бритва була громіздка й незручна порівняно з тим, до чого я звикла, але виконувала свою роботу — треба було лиш діяти обережно й бути уважною. Я не знала, чи голилися жінки в цю епоху, та якщо Томас забезпечив мені власну бритву, це не могло бути геть нечуваним явищем.
Я випробувала косметику, розтерши косметичний крем і нанісши поверх нього пудру, рум’яна й фарбу для вій, і приємно здивувалась ефекту. Я мала свіжий і привабливий вигляд, а Беатріс не помилилася щодо відтінку рожевого: на моїх щоках і губах він був малопомітний, але симпатичний.
Волосся залишилося найскладнішою частиною мого туалету, і я насилу впоралася з ним, заплівши французьку косу, забравши кучері, а тоді скрутивши її у вузол на потилиці. Встромила в той вузол кілька довгих шпильок і подумки наказала йому не розкручуватися. Я вперше вдягнула корсет, пристебнувши до довгих ремінців панчохи, і від усього цього так утомилася й виснажилася, що заприсяглася більше ніколи його не вдягати.
Коли я разом з Оїном залізла на заднє сидіння машини, залишивши переднє для Бріджид, вона, зиркнувши на мене, пирхнула, але Оїнове личко, коли він мене побачив, помітно проясніло.
— Меса триває дуже довго, мамо, — пошепки застеріг він мене. — А бабуня не дозволяє мені сидіти з друзями. Та якщо ти сидітимеш зі мною, може, меса не буде такою нудною.
— Колись вона тобі сподобається. Перебування серед людей, які тобі небайдужі і яким небайдужий ти, може впливати дуже заспокійливо. Правду кажучи, для цього й потрібна церква. Це можливість спокійно посидіти на одному місці, подумати про всі чудові творіння Господа й перелічити все, у чому нам пощастило.
— Я добре рахую, — з надією в голосі сказав Оїн.
— Тоді тобі аніскілечки не буде нудно.
Ми перетнули Дромагайр і виїхали в поля, прямуючи тією самою дорогою (хай і небрукованою), якою просувалася я, чітко пам’ятаючи все, що мені повідомила Мейв О’Тул. Побачивши церкву, я неначе помітила знайоме обличчя і попри всі побоювання мимохіть почала всміхатися. Ми з гуркотом зупинилися серед схожих за формою та стилем машин. Тоді Томас відчинив свої дверцята й вийшов, підняв із заднього сидіння Оїна й допоміг Бріджид вийти, а відтак простягнув руку й мені.
— Бріджид, бери Оїна та йди всередину. Мені треба трохи поговорити з Енн, — наказав Томас.
Оїн і Бріджид одночасно нахмурились, але Бріджид узяла малого за руку й пішла травою до відчинених дверей, що зустрічали потік парафіян. Ті приїздили автівками, фургонами, а часом і кінними возами.
— Сьогодні рано-вранці я бачив отця Дарбі. Він відслужив заупокійну службу по смерті Сари Ґілліс, бабусі місис О’Тул.
— О ні!
— Вона була така стара, що молилася про відхід, — сказав він. — Їй було щонайменше сто років. Її смерть — благословення для родини.
Я кивнула, думаючи про Мейв і довголіття, яке вона успадкує.
— Та я хотів поговорити з тобою не з цього приводу. Я попросив отця Дарбі зробити сьогодні повідомлення з кафедри. Він щотижня робить оголошення: сповіщає про церковні пікніки, про смерті, про народження, висловлює прохання допомогти тому чи тому парафіянинові. Ну, ти знаєш, — пояснив Томас.
Він зняв і знову надягнув капелюха.
— Я попросив його повідомити, що ти повернулася додому після тривалої хвороби й мешкаєш у Ґарва-Ґлібі із сином. Подумав, що так буде легше, ніж намагатися розповідати людям про все поступово. А ще річ у тім, що ніхто не стане ні про що розпитувати в отця Дарбі після того, як він це повідомить. Щоправда, люди намагатимуться ставити йому запитання після меси.
Я повільно кивнула, водночас відчуваючи збентеження й полегшення.
— А що тепер?
— Тепер… нам треба зайти, — з іронічною усмішкою сказав він.
Мені не хотілося йти, і Томас злегка підняв моє підборіддя, щоб перехопити мій погляд із-під крисів капелюшка.