Я не знала. Справді не знала. Проте змовчала, загортаючи Оїнову книжку в брунатний папір і надійно перев’язуючи її довгим відрізком шпагату.
— Як тобі повідомлення, що його отець Дарбі зробив уранці? — спитав Томас бездоганно стриманим тоном.
Я знала, що він має на увазі не те повідомлення, через яке всі повернули голови й витягнули шиї в мій бік. Поки отець Дарбі вітав мене з поверненням додому, як його попросив Томас, я зосереджено дивилася на свої коліна. Поруч зі мною крутився й махав руками Оїн, насолоджуючись увагою, а Бріджид, яка сиділа по другий бік від нього, вкоськала його, різко вщипнувши за ногу. Я зиркнула на неї, розсердившись через те, що в нього на нозі через це з’явився огидний слід. Вона розпашіла від сорому, міцно стиснула зуби, і мій гнів ослаб і перетворився на відчай. Бріджид страждала. Поки лунало оголошення, вона жодного разу не відвела очей від вітража із зображенням розп’яття, але їй було так само ніяково, як і мені. Вона трохи розслабилася, коли отець Дарбі перейшов до політичних справ і заволодів увагою парафіян, повідомивши про перемир’я, укладене між новоствореним Дойлом, невизнаним парламентом Ірландії, та британським урядом.
«Любі брати та сестри, розійшлася звістка про те, що завтра, 11 липня, Еймон де Валера, президент Ірландської Республіки та голова Дойл Ерен, і Ллойд Джордж, прем’єр-міністр Англії, підпишуть перемир’я між нашими країнами, тим самим поклавши край тривалим рокам насильства й розпочавши період миру й переговорів. Молімося за наших очільників і співвітчизників, молімося за те, щоб порядок змогли втримати і в Ірландії нарешті досягли свободи».
Залунали крики й вигуки, й отець Дарбі на мить замовк, чекаючи, поки його зраділа паства осмислить новини. Я позирнула на Томаса, молячись про те, щоб він забув моє передбачення. Він дивився на мене згори вниз, прикривши очі й не виявляючи жодних емоцій.
Я на мить зазирнула йому в очі, а тоді відвела погляд, пошкодувавши про це, й затамувала подих. Я гадки не мала, як пояснити свої дії.
Після меси він ніяк не прокоментував те, що відбувалося. Не сказав нічого й за обідом, коли благодушно обговорював новини з Бріджид, а згодом — із кількома чоловіками, які зайшли до нього поговорити. Вони сперечались у вітальні про справжнє значення перемир’я, про Розділення та про те, що в кожного члена ІРА мішень на спині. Вони розмовляли так голосно й так довго, пихкаючи цигарками, від яких Томас хрипів, що врешті-решт він запропонував їм перейти на задню терасу, де повітря холодне та свіже, а їхня розмова не заважатиме всім іншим у домі спочивати. Нас із Бріджид не запросили долучитися до дискусії, і врешті я допомогла Оїнові підготуватися до сну. Я довго сиділа в його кімнаті, розповідаючи історії й читаючи Єйтса з пам’яті, доки він таки не задрімав під «Байла та Айлінн», єдину історію, яка його геть не цікавила.
Коли я крадькома пройшла до своєї кімнати, щоб дописати Оїнову книжку, чоловіків не було, а Томас уже сидів там, за моїм столом, і чекав на мене. І навіть тоді ми говорили про щось просте.
Аж раптом він стомлено поглянув на мене. Його пальці були перемазані свинцем, і від нього пахло цигарками, яких він не курив. Його обличчя вже не було лагідне, а наша розмова вже не була легка.
— Я знаю, що ти не Декланова Енн, — тихо сказав Томас.
Я мовчала, чекаючи на звинувачення, а моє серце дрижало. Він підвівся, обійшов стіл і зупинився переді мною, все-таки залишившись на відстані витягнутої руки.
Мені хотілося підійти до нього й опинитися в його обіймах. Хотілося бути ближче. Від близькості до нього у мене в животі тріпотіли метелики, а дихати ставало важче. Він виклика`в у мене почуття, яких я не знала раніше. І я хотіла наблизитися до цього чоловіка, хоч і боялася того, що він скаже далі.
— Я знаю, що ти не Декланова Енн — уже не вона, — бо Декланова Енн ніколи не дивилася на мене так, як ти.
Останні слова він вимовив так просто, що я засумнівалася, що розчула його правильно.
Наші погляди зіткнулися й зупинились, і я глитнула, намагаючись посунути клубок у себе в горлі. Та я потрапила на гачок так само напевне, як тоді, коли він витягнув мене з озера.
— І якщо ти, Енн, дивитимешся на мене так і далі, я тебе поцілую. Я не знаю, чи довіряю тобі. Часто-густо не знаю навіть, хто ти. Та, дідько ж, я геть не можу тобі опиратися, коли ти так на мене дивишся.