Інколи так важко робити вибір, принаймні ми вперто себе в цьому переконуємо: важко, і край. Але насправді все неочевидне є навіть дуже очевидним. Що, плутано пояснюю? Не зважай, я така, інколи надто сумбурна, емоційна. Звикай! А ця історія про вибір, і вона майже не вигадана.
Жила собі на світі жінка. Важку мала долю. Принаймні так їй здавалося. Здавалося, що проблем у неї більше, аніж в інших людей, негаразди частіше навідуються до неї, аніж до сусідів, а щасливі моменти, якщо і трапляються у житті, то аж надто короткі.
Неподалік її хати текла річка – широка, повновода. Жінка любила дивитися, як потужно та впевнено річка несе свої води, як ламає завзято кригу навесні, як переборює грози та зливи… Жінка заздрила природній силі ріки, інколи їй так хотілося бути річкою. Минав час, жінка закохалася, одружилася, у неї народилася донька, і навіть на мить здалося, що негаразди покинули її, проте… Ненадовго. Бо відчуття незахищеності та якоїсь безвиході дуже рідко полишають того, хто сам не хоче, щоб вони його покинули. Донька цієї жінки любила гратися біля річки. Вона будувала на березі будинки з каменя та піску. Одного разу жінка, заклопотана різними, як їй здавалося, дуже важливими та страшенно потрібними справами, заскочила дитину за дивним заняттям. Мала сиділа на піску, тримаючи в руці склянку води, та старанно розмішувала в ній попіл. Прозора вода в склянці вмить стала брудною. Донька здивовано гмикнула.
– Що ти робиш, донечко? – перепитала здивована жінка. – Навіщо ти в чисту воду накидала бруду?
– Це експеримент, матусю, – серйозно відповіла дитина. – От дивися.
Мала поставила склянку з брудною водою на камінь. Узяла до рук миску з попелом та підійшла впритул до річки.
– Підійди до мене, мамо!
І хоч жінка не мала багато часу, та кілька хвилин нічого не вирішать у її нагальних проблемах.
Вона підійшла до води. Мала взяла посудину, наповнену попелом, та висипала то все в річку. Попіл у воді в одну мить розчинився, а ріка й далі була чистою та прозорою.
– Мамо-мамо! Вдалося, я все зрозуміла! – мала задоволено заплескала в долоні.
Схопила склянку з брудною водою, вилила її в ріку і набрала чистої води…
Жінка нічого не зрозуміла. Тільки здивовано стенула плечима.
– Але, що, донечко, вдалося? Що?
– Розумієш, – відповідала серйозно донька. – Це все не просто так. Порох у склянці з прозорою водою робить воду каламутною, а в річці його майже не видно. У мене сьогодні в школі був невдалий день. Ти ж мене розумієш, правда. Так інколи буває: в усьому відразу не щастить. І я сиділа в роздягальні та плакала. І нарікала на долю. Мені здавалося тоді, що то нам у родині так пороблено, і я тоді зрозуміла, чому ти постійно скаржишся, бо світ і справді дуже жорстокий. Мої нарікання випадково почула вчителька з хімії. Ні, вона не стала мене заспокоювати, вона просто попросила вдома зробити цей експеримент. Сказала, що я кмітлива дівчинка і все зрозумію.
– І що? – жінка нічого не розуміла. – До чого тут вода та попіл?
– Мамо, вода в склянці від попелу стала відразу брудною, а в річці той попіл тільки трохи був помітний, а потім взагалі пропав. Коли ми долаємо якісь негаразди чи неприємності, чомусь стаємо схожими на цю склянку з брудною водою. А чому б не спробувати буди схожими на річку. Ми ж маємо вибір…
Я не знаю, чи жінка зрозуміла те, що хотіла їй сказати донька. Та я хочу стати річкою…
3. Там, де багато неба
…Хто сліпий, тому скрізь ніч. Якщо ти темрява – скрізь для тебе пекло.
Чи є різниця між самотністю, котру ти сам вибираєш, та одинокістю-самотністю, яка обирає тебе? Велика. Так само як між ставком та озером. І ставок, і озеро – це водойми у заглибинах суші. Однак озеро – це водойма природного походження, ставок – штучного. Спочатку Олексієва самотність нагадувала йому отой штучний став, викопаний ним самим, через свідоме бажання заховатися, утекти від світу, зануритися в себе. Та з часом відчув, що той став перетворюється на озеро, бо не потрібно було підживлювати його штучно водою. З’явилися джерела, які щедро наповнювали його. Буття враз перетворилося на насолоду від самототожності. І прагнення відокремитись від оточуючих хоч на деякий час, заховатися від навали світу перетворилося на постійне бажання захищати незалежність своєї внутрішньої території від вторгнення. Це робило його схожим на схимника.