Здивовано звів на неї очі. Оце запитала, оце сказала. Але відповів одразу, не задумуючись:
– Мамай для мене той, хто володіє силою.
– Химородник? – уточнила.
– Можна й так назвати, – кивнув ствердно. – Мені подобається інше слово – характерник. Той, що знає…
– …і той, що має характер, – додала Мавка.
Задеренчав його телефон. Натиснув на ґудзик «Відбій». Магдалена схопилася за свій:
– Ой, лишенько. Забалакалася з вами, Мамаю, і забула свій увімкнути.
Витягла з сумочки телефон. Натиснула ґудзик. Тільки-но жінка хотіла щось додати, загудів її мобільний. Глипнула на слухавку, нахмурилася, приклала до вуха:
– Привіт! Так. Я. Добре. Ну, не відповідала, а що? Я попереджала. Щойно увімкнула. Ні, я за тобою не скучила. Бувай.
У трубці чоловічий голос щось майже кричав. Жінка змінилася на обличчі, але це не була образа чи злість, це була зібраність, від жіночого кокетства чи цікавості не залишилося й сліду.
– Замовкни, – вона сказала неголосно, але рішуче, і її там, з того боку, почули. – Стиш децибели. Ще раз так зі мною говоритимеш – більше мене не побачиш. Зрозумів? Будеш на своїх підлеглих та колишніх дружин верещати.
І вона вимкнула телефон, очевидно адресуючи слово «телепень», тому, хто вже чув у слухавці короткі гудки.
– Даруйте, Олексію. Мені потрібно йти, – вона сказала «йти», а не «бігти». – Дуже рада була познайомитися і з вами, і з вашими Мамаями. Бажаю успіхів – і в творчості, і в житті. Може, ще колись зустрінемося. То гора з горою не сходяться, а ми ж не гори.
Вона простягнула йому руку. Він легко стис, приклав до губ, поцілував і не відпускав якусь мить. Вона це помітила. Пауза затягнулася. Сумно посміхалася у відповідь.
– Магдалено, я не проситиму у вас номер телефону, бо ви не дасте?
– Не дам, – відповіла та свою руку з його долоні не забирала.
– Знаю, що в такої красивої жінки мусить бути коханий. Тому…
Вона різко обірвала:
– Не мусить. Один мудрий чоловік якось сказав: «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».
– Так, Мавко, мені цей вислів Сковороди теж дуже близький.
– Ви читали Сковороду? – вона зачудовано дивилася на Олексія.
– Я не тільки козакую й картини малюю. Навіть букви знаю. Не дивуйтеся, Мавко, не всі чоловіки придурки, звабники та зрадники.
– Авжеж, – відповіла сумно. – Є ще й Чугайстри.
– Хто? – перепитав несміло, наче йому те дивне слово почулося.
– Не зважайте, Олексію, ви – не він. Ви – Мамай!
– Ви таки Мавка, Магдалено. Дивна і прекрасна. А цей вислів пригадуєте?
– Це теж Сковорода. – Продовжувала тримати свою руку у його долоні. – Гарно сказано, але дуже вже ідилічно, ви так не вважаєте, Мамаю? І чи ви вже маєте те, про що каже Сковорода?
– Маю, Мавко. А ви хіба ні? – запитував хитро.
– Я мушу йти, Олексію. Бувайте! – Вона обережно витягнула руку з його долоні.
– Знаю, – кивнув. Вона має йти до власника голосу в слухавці. – Але я хочу, щоб ви взяли мою візитку. Там є мої телефони, моя адреса. Я запрошую вас до себе в гості.
– На Січ? – Магда здивовано підняла брови.
– Майже, – Олексій посміхався.
Дістав візитку, простягнув її жінці. Магдалена, не роздумуючи, взяла.
– Мамаю, а хіба жінок на Січ пускають?
– Звісно, ні. Ви що? – Підморгнув Олексій. – Це ж табу! А от Мавок пускають.
Вона посміхнулася. Підняла на нього сумні очі. «Звідки в такій красі стільки суму?» – подумав Олексій.
– Дякую за запрошення і за візитку щиро дякую. А знаєте що, Олексію? А намалюйте мені захисника, намалюйте мені Мамая. Я замовляю у вас картину, можна? – казала, сумно зазираючи в очі.
– Можна! Намалюю, звичайно намалюю. – Він був готовий на все, тільки щоб вона якнайдовше залишалася у його житті.
– І нехай він буде справжнім, як оці ваші, що на стінах. Вартовий. Нехай буде справжнім і моїм. Я знайду вас і приїду по нього. До того ж мені так кортить побачити оту правдиву вашу Альфу і Омегу. Прощавайте, Мамаю. Хай щастить у всьому.
Вона розвернулася та пішла, стукаючи високими підборами модних босоніжок.
Олексій якусь мить вагався, а потім не втримався та покликав її:
– Магдалено, зачекайте! Невже ви просто так підете? – Наздогнав, схопив за руку. – Не зникайте. Скажіть хоч, як вас знайти? Звідки ви? Чи принаймні натякніть.
Вона легко вивільнила руку з його долоні, подивилася уважно в очі.