Лу була страшенно розлючена через стан нашої білизни й верхнього одягу також. Усе було брудне, липке і в плямах. Ми буквально смерділи. І разом з цим прийшло гостре відчуття ганьби, що в такому стані ми перебували в компанії Лама і Лали. Якби вони зробили нам зауваження з цього приводу, мабуть, ми б зобразили удаване обурення. Але те, що вони нічого не сказали, було зовсім жахливо.
Ми не могли себе такими терпіти. І все ж лише дві доби тому все було байдуже.
Лу, у стані майже божевільного хвилювання, телефонувала до Барлі Ґрандж. Домоправителька мала негайно відправити нам якийсь одяг. Поки вона криком роздавала накази, я раптово згадав, що Лам і Лала мають прийти до нас після обіду; одяг не міг прибути раніше третьої. Тож найкраще, що можна було вигадати, це замовити халати з Пікаділлі.
Вони одразу прислали людей, щоб ми могли щось собі вибрати. В результаті разом із замовленням і доставкою деяких туалетних засобів, очікуванням перукаря ми привели себе у більш-менш презентабельний вигляд до половини другої.
Той ранок скидався мені на фарс або сценку з водевілю. Нам доводилося, ховаючись, перебігати з однієї кімнати до іншої, залежно від того, чи нам прислужував посланець чоловічого чи жіночого роду.
Приємне збудження дуже успішно не підпускало наші думки до героїну, але все ж він нав’язував себе нашій увазі постійними фізичними нападами. Звісно, ми одразу відбивали їх, приймаючи відповідні дози. Не можу сказати, що вони від цього реально зменшувалися. Через те, що, вживаючи наркотик через ніс, ви не можете точно знати, скільки вам дісталося, і при цьому значна частина його просто марнується.
Проте уся атмосфера змінилася. Досі ми приймали його у постійний, регулярний спосіб. Це стало безперервним процесом. Але цього ранку кожен момент гострої жадоби і кожна доза були окремою подією. Порок перестав бути однорідним і розбився на частини. Тупа монотонність наркотику дістала захопливі риси. Ми згадували свої перші переживання. До певної міри ми відновили так звану «наркотичну незайманість». Уже цього було достатньо для гострого відчуття приємного збудження. Ми повернули собі можливість надії.
З іншого боку, завдяки зусиллям перукаря і галантерейника ми побачили різку зміну і мусили з тим щось робити. Нові елегантні халати разюче контрастували з нашою вкрай хворобливою зовнішністю!
Утім, попереду був іще довгий день, і ми навіть з певним задоволенням сіли обідати. Звісно, апетит до нас ще не повернувся, й ми майже не торкалися тієї легкої і вишуканої їжі, яку замовили. Але принаймні думка про їжу не викликала огиди, як це було досі вже надто тривалий час.
Лам увійшов, коли ми вже пили каву. Неважко було помітити, що він задоволений досягненим наразі результатом. Лали з ним не було. Замість неї він привів з собою Мейзі Джейкобз.
Я зловив себе на думці, що гостро переймаюся, чи немає якоїсь серйозної причини для цієї заміни. Я дійшов до такого стану, коли найменша дія Лама має для мене якесь приховане значення, особливо якщо він нічого не пояснює. Безперечно, його поведінка не була розрахована на запевнення у необачності. Неважко було здогадатися, чому його ім’я стало осередком для цілої купи найдивніших вигадок.
Зрештою, не дуже приємно почуватися у присутності інтелекту, здатного перехитрити твій власний за всіма параметрами, навіть не напружуючись. Те, що він сприймав усе як належне, вельми дратувало.
Він пройшовся до таблиць і довго-довго вивчав їх, попахкуючи сигарою. Мене ображала навіть ця сигара. Це була одна з тих, які спеціально виготовляють на замовлення для мільйонерів. Лам інших не курив, хоча й був людиною відносно незаможною.
Звісно, пояснення було дуже простим. Він справді непогано розбирався й цінував гарний тютюн і понадміру полюбляв дати собі волю з сигарами.
Це його особиста справа, що він курить; і все ж він примудрився заробити собі погану славу в Лондоні лише завдяки одній цій рисі. Люди вважають неприйнятним обідати баранячою відбивною зі шматком «Стілтона», а потім витягти сигару, яка коштує, як ще півобіду.
Він вивчав наші таблиці, ніби це була якась карта і треба було прокласти суходільний маршрут з Бухари до Катманду!
Нарешті він сказав:
— Здається, тут дуже велика перерва — п’ятнадцять годин — з 9-ї до 12-ї, так чи ні?
Він обернувся до Мейзі за підтвердженням. Як він казав, він не дуже довіряв собі у підрахунках.
Мейзі зробила дурнуватий офіційний вигляд і порахувала на пальцях.
Він говорив засмученим голосом, так ніби його плани серйозно порушили. Це ще один його трюк, який відштовхує людей. Блиск в очах Лу підказував мені, що він мав на увазі.