26. Ми не можемо зупинитися, поки він у нас є, — надто велика спокуса. Найкраще буде вжити його увесь. Можливо, ми не зможемо більше дістати, тож ми вживаємо його, щоб кинути.
27. Історія Клода Фаррера про Рудольфа Гафнера. Уявімо, що я витримав увесь цей біль, щоб кинути наркотики, а тоді захворів на рак чи ще щось таке. Яким ідіотом я буду почуватися!
— Ну як, допомогло? — спитав Лам.
Чесно кажучи — ні. Якось я теж обмірковував більшість із цих речей і, здається, відкинув їх. Дивна штука — як тільки ти записав причину, вона відразу втрачає свою значущість. Ти не можеш безконечно використовувати одну й ту саму причину. Очевидно, цей факт доводить, що така сумнівна причина є штучною і неправдивою, що ти просто вигадав її під впливом моменту, щоб виправдати потурання своїм слабкостям.
Безіл помітив мою розгубленість.
— Річ у тім, — сказав він, — що ви вживаєте його так, як більшість людей ходять до церкви. Це просто безглузда звичка.
Я не хотів це записувати. Це означало зізнатися, що я був бездушним автоматом. Утім, щось у його погляді змусило мене це зробити. Я написав слово, і мене, як раніше, охопив напад внутрішньої люті. Мені пригадалася історія із часів роботи в лікарні, про чоловіка, який покінчив життя самогубством, коли підтвердилося, що він не зможе рухати своєю верхньою щелепою.
Тим часом Лам вивчав мої середні показники. Я знизив вживання до менше двох доз денно. Однак решта доби минала в очікуванні хвилини, коли я зможу віддатися своїй слабкості.
Я знав, що Лу випереджала мене. Вона вже дійшла до рівня, який Безіл називав третім класом. Вона приймала одну дозу на день, але щодня вживала її все пізніше й пізніше. Їй потрібно було витримати приблизно годину наркотичної жадоби, і в цей час, ніби випадково, з’являлася сестра Афіна або сестра Кіприда, чи ще якась сестра, і починала робити активні дії, щоб у ці критичні хвилини відволікти її мозок від героїну.
Як тільки ти дійдеш до перерви між дозами у сорок вісім годин, ти переходиш у четвертий клас і повністю припиняєш вживання, поки не трапиться якийсь особливий випадок для вживання дози.
Мене дуже дратувало, що Лу просувається швидше за мене. Безіл казав, що, на його думку, мені потрібно більше фізичної активності, хоч я вже й сам почав цікавитися спортивними можливостями цього місця. Я навіть повністю пройшов гру Телема і при цьому ні разу не сів відпочити й не захекався.
Втім, усе ще залишався приглушений потяг до життя у наркотику. В мені якось закарбувалося, що звичайні зацікавлення не варті уваги.
Цар Лам кілька разів брав мене з собою в гори, але в той час, коли я переживав глибоке фізичне задоволення, я не міг побороти психічний стан, який фактично, зрештою, виражено в Екклезіаста: «Суєта, суєта, усе — суєта суєт!».
Мої стосунки з Лу були отруєні таким же відчуттям. Покращення нашого фізичного здоров’я, п’янкий ефект клімату й довкілля схиляв нас узяти участь у пишному святі природи. Однак на заперечення цих думок ми постійно чули наполегливий голос Аід Ламуро, що всі ці речі неминуче мають один кінець — смерть. Вона рішуче відкидала існування як марне, і на її вирок не було жодної відповіді.
До того ж мій мозок повністю себе виїв. Я буквально не мав про що думати, окрім героїну, і виявив, що героїн звертався до мене, ховаючись за безліччю масок, як втеча від життя.
Людині, що хоч раз пережила життя у наркотику, стає важко змиритися з беззмістовністю нормального існування. Вона стає мудрішою від мудрості відчаю.
Великий лев і сестра Афіна вичерпали свою винахідливість, шукаючи речі, якими б я міг зайняти свої безцільно втомливі години. Але, здається, ніщо не могло витягти мене з невідступної ідеї, що життя — це героїн з перервами, які до уваги не беруться.
Упродовж приблизно тижня цар Лам намагався витягти мене з рутини, дав мені кокаїн і попросив зайняти час написанням звіту про мої пригоди відтоді, як я почав його приймати. Наркотик мав надзвичайний стимул, і якийсь час я був сповнений ентузіазму. Я написав історію про мої пригоди з тієї ночі, коли зустрів Лу, до нашого повернення з Неаполя до Англії.
Але коли це заняття скінчилося, я знову зустрівся зі старим відчаєм, таким же сильним, як завжди. Воля до життя у мене фактично померла.
Утім, два дні по тому, ввечері перед заходом сонця цар Лам прийшов покурити зі мною люльку на терасі. У його руці був мій рукопис Paradiso, надрукований сестрою Афіною.
— Мій дорогенький, — сказав він, — не розумію, чому ви такий сліпий стосовно самого себе. Усе це має абсолютно очевидне значення. Боюся, ви так і не вловили, що значить «Чини, як волієш». Невже ви досі не помітили, як застосування Закону допомогло вам?