«До біса цього типа з його вічною метафізикою», — подумав я.
— Не маю жодного поняття, — різко відповів я, — до того ж у мене немає часу, щоб марнувати його на ці ваші окультні штучки. Не подумайте, що я грубий. Я дуже вдячний за все, що ви зробили для мене.
Щойно, досить дивно і несподівано до мене повернулася пам’ять останніх кількох місяців. Хоча це було лише тло для яскравого полум’я думок, що наповнювали мою свідомість.
Безіл не відповів, і коли ми разом спускалися зі схилу, я почав пояснювати деталі моїх ідей стосовно нового гелікоптера. Ми майже не помітили, як дійшли до дверей великого будинку, який в абатстві використовували як трапезну, посідали на камені, що стояли рядочком під північно-східною стіною, і насолоджувалися дивовижним краєвидом.
Трапезна розташувалася на стрімкому схилі. Земля різко втікала вниз просто у нас з-під ніг. Ліворуч височіла велика скеля, з цього боку вона була ще більш дивовижна, а праворуч горби над лінією берега, танцюючи, втікали у пурпурову далечінь. Перед нами був дивний зубчастий мис, увінчаний фантастичними скелями, а за ним простягнулося величне море, у розмаїтті зеленого, синього й фіолетового, аж до небокраю, де нудно дрімала низка вулканічних островів.
Безіл сильно мене дратував, вставляючи коментарі про красу краєвиду. Здається, я не зміг його зацікавити гелікоптером узагалі. Невже я дійсно говорив якусь нісенітницю?
— Я надто старий, щоб ображатися, сер Пітер (О, так, я вже сер Пітер! Звичайно!), — побіжно зауважив він, делікатно трясучи мене за плече.
На мить я зупинився, щоб прояснити собі одну штуку стосовно одного з датчиків.
— І мушу вам нагадати, що ви джентльмен: і коли ви приїхали до цього абатства, першим ділом ви підписали урочисту обіцянку.
Він повторив ті слова:
— Я урочисто оголошую, що приймаю Закон Телеми, що присвячую себе пошуку і здійсненню моєї Істинної Волі.
— Так, так, звісно, — поспішно сказав я. — Я не збираюся від цього втікати, але в цю хвилину я направду неймовірно зайнятий ідеєю гелікоптера.
— Дякую, достатньо, — пожвавлено сказав цар Лам. — Засідання переноситься.
Мене трохи роздратувала його безцеремонність, але я пішов за ним усередину на обід. Він став у кінці столу, навпроти сестри Афіни з іншого кінця.
— Сьогодні на обід буде шампанське, — сказав він.
Зауваження сприйняли так радісно й бурхливо, що це здалося мені непристойним і загалом невідповідним оголошеній приємній новині. Здається, все абатство збожеволіло від захвату.
Наслідуючи приклад Великого лева, усі направили вказівні пальці донизу вліво, а тоді різко перевели їх вправо. Цей жест повторили тричі й при цьому промовляли:
— Івей Хо! Івей Хо! Івей Хо!
Вони почали плескати у долоні, але зупиняли руки перед ударом, щоб долоні плеснули на третій склад викрикуваного гасла:
І А О
Після чого йшли три швидких удари в тиші.
Дійство зовсім збило мене з пантелику, але я не мав можливості перепитати, бо сестра Кіприда разом із Гермесом відразу сказали: «Воля», й обід розпочався у незмінній тиші, тиші, яка від бурхливої радості цілого товариства стала дещо іншою.
Шампанське було тут ні до чого. Ці нестримні веселощі нагадали мені початкове знайомство з кокаїном. І все ж мені було над чим подумати. Питання в тому, як зменшити W до нескінченно малої величини у формулі:
До біса це, який сенс від мовчанки під час їжі, якщо в душі усі її порушували, хоч і не на словах? Мені стало гаряче, що аж кінчики вух почервоніли. Усі присутні, починаючи від Великого лева, з його повним келихом шампанського до Діоніса з келишком, наповненим тим самим, тримали їх у мій бік, ніби пили за моє здоров’я. Я скористався правилом, яке дозволяє покидати стіл без церемоній. Мені треба було піти в інший будинок і попрацювати.
Однак тільки-но я вийшов за двері, мене вразила несподівана думка. Я знову сів на кам’яне сидіння, витяг записник і почав обрахунки. Я бачив шлях до розв’язання, стисло занотував свою ідею і переможно заклацнув записник.
Саме тоді я відчув, що Великий лев кладе мені до рота сигару, всі зібралися навколо і тиснуть мені руку. Невже це знову один з дурнуватих жартів цього блазня?
— З якою метою? — спитав Великий лев, припалюючи мені сигару.
Я розвалився на лаві у стані своєрідного тріумфу. Ніщо мене не турбувало. Я бачив шлях до розв’язання проблеми.
— Ви маєте сказати: «завелшити велику плацю», — сказав Діоніс із поважним докором у голосі.