Лу була у тому ж стані. Певно, вона слухала, що говорить Фекліз, але ніяк не реагувала і зберігала повну відчуженість. Уся ця сцена тривала менше трьох хвилин. Ми дійшли до «Петіт Савояр», зайшли і зайняли свої місця.
Здається, патрон дуже добре знав наших друзів. Він зустрічав їх з особливою французькою метушливістю. Ми сіли біля вікна.
Ресторан нависав над крутими схилами Монмартра, як фортеця на недоступній скелі. Ми замовили вечерю. Фекліз зробив це із завзяттям і обізнаністю, всі решта з цілковитою байдужістю. Я подивився на Лу. Я ніколи не бачив цю жінку раніше. Вона була мені зовсім байдужа. Раптом я сильно захотів напитися води. Я не міг зробити зусилля і налити собі склянку. Мені було важко покликати офіціанта, але, мабуть, я все ж промовив «вода», бо Аід наповнила мій келих. Посмішка промайнула її обличчям. Вона вперше проявила якусь ознаку життя. Навіть рукостискання було скоріше механічним рефлексом, ніж свідомою дією. Було щось зловісне і тривожне у її міміці. Виглядало так, ніби вона відчуває післясмак якоїсь бридкої гіркоти.
Я подивився на Лу. Я помітив, що вона змінилася на обличчі і виглядала смертельно нездоровою. Мені було абсолютно байдуже. Цікавий цикл думок із цього приводу пробіг у моїй голові. Я пам’ятав, що пристрасно кохав її; водночас її ніби й не було. Моя байдужість була джерелом чогось такого, що я б назвав диявольським блаженством.
Мені спало на думку, наче якийсь жарт, що, можливо, вона себе отруїла. Я явно почувався дуже недобре. Це мене теж не турбувало.
Офіціант приніс чашу з мідіями. Ми сонно їх жували. Це було частиною щоденної роботи. Ми їх смакували, бо вони мали смак; але нічого не мало значення, навіть смак. Мені здалося дуже дивним, що Аід не їсть, а тільки вдає, що їсть, та я приписав це заклопотаності.
Мені стало набагато краще. Фекліз легко і невимушено говорив про різні неважливі речі. Ніхто не звертав на це уваги. Він, зі свого боку, не помічав якоїсь нестачі ввічливості.
Без сумніву, я був втомленим. Я подумав, що мене збадьорить Шамбертен, і перекинув кілька бокалів.
Лу з якимсь питанням в очах постійно дивилася на мене, ніби вона потребує якоїсь поради і не знає, як попросити. Це виглядало досить кумедно.
Ми почали антре. Лу несподівано підвелася. Фекліз з удаваною тривогою на обличчі поспішив за нею. Я побачив, як офіціант підхопив її за руку. Це було справді дуже кумедно. З дівчатами завжди так — вони не знають, що таке «досить».
І тоді я з приголомшливою раптовістю зрозумів, що справа не у слабкій статі. Саме вчасно вийшов з-за столу і я.
Якщо я обійду мовчанням події наступної години — це не тому, що їх було замало. По завершенні цих пригод ми знову сіли за стіл.
Ми потягували дуже старий «Арманьяк» маленькими ковточками: він збирав нас докупи. Але ми були зовсім знесилені, ніби після важкої і тривалої хвороби.
— Нема чого переживати, — сказав Фекліз, дивно посміхаючись. — Легка нерозважливість.
Я аж скривився. Це повернуло мене до царя Лама. Я ненавидів цього типа як ніколи. Він мене вже переслідує. Щоб він скис!
Лу переказала Феклізові усю цю історію, і він зізнався, що знайомий з подібними справами.
— Розумієте, дорогий сер Пітер, — сказав він, — ви не можете вживати Г так, як К, а коли понамішувати напоїв, то можна наробити купу біди. Це як все решта у житті; потрібно знати свою міру. Дуже небезпечно пересуватися з місця на місце, якщо ви працюєте з Г або М, а їсти — то взагалі майже гарантована катастрофа.
Мушу визнати, що я почувався, як повний дурень. Зрештою, я вивчав медицину досить ретельно; і це вже вдруге, коли дилетант робить мені серйозне зауваження.
Утім, Лу досить бадьоро кивнула. Бренді повернув рум’янець на її щоки.
— Так, — сказала вона, — я чула про це раніше, але, знаєте, одне діло чути, а інше — пройти через це самому.
— Досвід — єдиний вчитель, — погодився Фекліз. — Усі ці речі абсолютно нормальні, але важливо одразу не поспішати, дати собі шанс навчитися і зрозуміти, як то робиться.
Увесь цей час Аід сиділа як вкопана. Вона створювала дуже дивну атмосферу. Певна чарівність була у цій її повній відсутності чарівності.
Даруйте, будь ласка, мені цю парадоксальну манеру висловлюватися. Я маю на увазі, що вона володіла усіма рисами, які зазвичай приваблюють. У неї були залишки разючої, нехай і незвичайно дивної, вроди. Вона мала, очевидно, неабиякий багатий досвід. Вона володіла спокійною енергією, що мала б зробити її чарівною; все ж вона була повністю позбавлена того, що ми називаємо магнетизмом. Це не науковий термін — тим гірше для науки. Він описує природнє явище й одне з найважливіших явищ на практиці. Усе, до чого людина має інтерес, від мюзик-холу до імперій, діє на магнетизмові й зовсім мало на чомусь іншому. А наука ігнорує його, оскільки його не можна поміряти механічними інструментами!