Це була абсолютна правда. Я ніколи не міг чогось досягнути завдяки своїм здібностям, але все ж на мене, як з неба, звалилися доволі непогані статки.
— У вас є дар, Пітере, — збуджено сказав він. — Кожного разу, коли у вас не буде роботи, пропоную вам десять тисяч на рік за участь у справах у ролі талісмана.
Лу і я були страшенно схвильовані. Нам не вистачало терпіння дослухати деталі плану нашого друга. Цифри були дуже переконливими, а потенційний результат просто засліплював нас. Ми навіть не мріяли про таке багатство.
Уперше в житті я уявив, якою владою багатство наділяє людину, і також уперше я усвідомив, якими величезними є мої справжні амбіції.
Чоловік мав рацію, до того ж досить чітко сказав про мою удачу. На війні мені щастило просто неймовірно. Потім з’явився цей спадок, і Лу на додаток; і ось я зустрів давнього приятеля завдяки якійсь дивовижній випадковості, й оця чудова інвестиція. Вона — як Фекліз делікатно зауважив, не була ніякою спекуляцією, а строго кажучи — просто чекала на мене.
Ми були настільки переповнені радістю, що ледве схоплювали практичні деталі. Необхідною сумою було чотири тисячі дев’ятсот п’ятдесят фунтів стерлінгів.
Звичайно, дістати таку дрібницю було нескладно, але, як я вже казав Феклізові, це означало б продати якісь чортові папери чи ще щось, а це може забрати два-три дні. Часу було обмаль, оскільки можливість може зникнути, якщо нею не скористатися цього тижня, а сьогодні вже середа.
Тим часом Фекліз допоміг мені накидати текст телеграми до Волфа з поясненнями терміновості справи і пообіцяв прийти з усіма необхідними паперами о дев’ятій в суботу.
Ну, звичайно, він мене не підведе, але водночас є ризик проґавити шанс усього свого життя в разі якоїсь затримки, тож він збирався рухатися далі й шукати можливості знайти ці п’ять тисяч самому. В такому разі, так чи інакше, він все одно поділиться зі мною прибутками. Він хоче моєї участі у тій справі, навіть якщо йдеться лише про соверен, просто через мою удачу.
Тож він швиденько побіг від нас. Ми з Лу взяли машину і провели решту дня у Булонському лісі. Здавалося, що кокаїн загрібав з новою силою або ж підсилював дію героїну.
Ми знову були на тій фантастичній швидкості, як першої божевільної ночі. Інтенсивність була ще дивовижнішою, та вона вже так не забирала.
З одного боку, кожна година тривала долю секунди і водночас, з іншого боку, кожна секунда тривала ціле життя. Ми могли оцінити його найдрібніші деталі на повну.
Хочу пояснити якомога детальніше.
«Вільгельм Завойовник, 1066, Вільгельм Руфус, 1087».
Можна підсумувати увесь період правління герцога Нормандії одним реченням. Водночас історик, який зробив спеціальне дослідження цього періоду історії Англії, може написати десять томів подробиць, і в певному сенсі, у своїй голові, він може уявляти обидва аспекти свого знання одночасно.
Ми були у схожому стані. Години пролітали повз нас, немов спалахи блискавки, і кожен розряд освітлював усі деталі навколишнього ландшафту; ми могли вловити усе одразу. Ми ніби набули зовсім нової розумової здібності, настільки досконалішої за звичайний хід думок, наскільки вищим є всеосяжний розум видатного науковця за розум дикуна, хоча вони обидва за допомогою однакових оптичних інструментів роздивляються того самого жука.
Тому, хто сам такого не пережив, неможливо передати захват, яким ти переповнений у цьому стані.
Ще однією дивовижною рисою ситуації було таке: здавалося, що ми дістали щось, нехай я назву це телепатичною силою, але це не найкраще слово. Нам не потрібно було одне одному нічого пояснювати. Наші розуми працювали разом, як у першокласних форвардів, що звикли грати у парі.
Більше того, частина задоволення приходила від усвідомлення, що ми були нескінченно вищими за все, що може зустрітися на нашому шляху. Хоча б той простий факт, що для мислення ми мали набагато більше часу, ніж інші люди могли нас у цьому переконати.
Ми були наче швора гончих собак. А решта людей — зайці, й різниця у швидкості була неймовірною. Це був пілот проти кучера.
Того вечора ми рано пішли спати. Ми вже навіть трохи втомилися від Парижа. Його темп був для нас заповільний. Наче слухаєш оперу Ваґнера. Звичайно, там є захопливі моменти, але переважно нудьгуєш від довгих і монотонних пасажів, як діалог Вотана та Ерде. Ми хотіли усамітнитися; за нашим поривом ніхто більше не встигав.
Різниця між сном і дійсністю, знову ж таки, суттєво зменшилася, ні, майже зникла. Період сну був просто як коротке відволікання уваги, й навіть у снах екзальтація нашої любові триває.