Що б не сталося, воно не мало важливого значення. За звичайних обставин твої дії певною мірою стримані. Як кажуть, ти двічі подумаєш перед тим, як зробити те чи інше. Ми більше двічі не думали. Бажання втілювалося у дію без найменшої перевірки. Втоми більше не було також.
Наступного ранку ми прокинулися разом із сонцем. Вбрані в халати, ми стояли на балконі й спостерігали за його сходом. Ми почувалися з ним, як одне ціле, такі ж свіжі, палкі та гарячі. Наповнені невичерпною енергією!
За сніданком ми танцювали і співали. Нами оволодів напад балакучості, й ми почали одночасно лепетати на весь голос, будувати плани на день, кожен з яких викликав у голові екстатичне захоплення і невгамовний сміх.
Тільки-но ми вирішили зробити собі цього ранку прогулянку по магазинах Парижа, як до кімнати принесли візитну картку.
На якусь мить я здивувався, коли прочитав, що до нас завітав довірений клерк пана Волфа.
— От ще якийсь клопіт, — сказав я, а потім згадав свою вчорашню телеграму.
Мене охопив напад тривоги. Може, щось не так? Але кокаїн запевнив мене, що все гаразд.
— Мабуть, я піду поговорю з хлопцем, — сказав я і попросив коридорного направити його до нас.
— Не дозволяй себе довго затримувати, — сказала Лу з надутим виглядом і побігла до спальні після коротких, але таких шалених обіймів, що моя нова краватка Шарве аж розв’язалася.
Чоловік увійшов. Мені було трохи нудно від поважності його манер, а від цієї офіційної шанобливості навіть огидно. Звичайно, приємно, коли з тобою поводяться, ніби з іграшковим імператором, але такі речі не проходять з Парижем, а ще менше з кокаїном.
Мене дратувало, що цей хлопець явно був не у своїй тарілці, а також що він явно був гордий за себе, що його послали до Парижа у важливій справі до справжнього живого лицаря.
Якщо є хоч одна річ, якої точно навчать польоти, — це відраза до снобізму. Навіть орден Підв’язки стає непомітним, коли ти летиш понад хмарами.
Я не міг розпочати розмову з чоловіком, поки він не стане трохи більш схожим на людину. Перед тим, як дозволити говорити про свою справу, я примусив його сісти, випити і викурити цигарку.
Звичайно, усе було в належному порядку. Справа лише в тім, що шість тисяч фунтів недоступні негайно, тож оскільки вони мені потрібні терміново, необхідно підписати деякі папери, які містер Волф підготував одразу після отримання телеграми, і було б краще зробити це у консульстві.
— Ну, звичайно, викликайте таксі, — сказав я, — я буду внизу за хвилину.
Він пішов униз сходами. Я забіг до Лу і сказав їй, що мушу піти до консула залагодити справу:
— Я повернуся за годину, і ми зможемо піти по магазинах.
Ми добряче нюхнули снігу і поцілувалися на прощання так, ніби я відбував у трирічну експедицію на Південний полюс. Тоді я прихопив капелюха, рукавиці, тростину і зустрівся з молодим чоловіком біля виходу.
Трішки алкоголю і паризьке повітря надали йому почуття власної гідності. Замість того, аби смиренно чекати, поки я залізу в машину, він уже сидів усередині; і хоча його привітання було ще офіційно шанобливим, у ньому з’явилось більше якогось дипломатичного забарвлення. Він навіть приборкав свій початковий порив припідняти капелюха.
У мене було дивне відчуття задоволення від власної значущості. Водночас я шалено поспішав повернутися до Лу. Мій мозок гарячково метушився з думкою про неї. Я підписав, де сказали, консул наставив скрізь печатки, і ми поїхали назад до готелю, де клерк дістав з потаємної внутрішньої кишені застібнуте шкіряне портмоне і відрахував мені шість тисяч стофунтовими банкнотами.
Звичайно, заради пристойності я мусив запросити хлопця на обід і дуже зрадів, коли він чемно відмовився. Йому потрібно було о другій встигнути на потяг додому.
— Боже, як довго тебе не було, — сказала Лу, і я побачив, що вона прекрасно провела цей час, заповнена ним по самі вуха. Вона мов божевільна танцювала навколо. У цих невеличких різких рухах неможливо було не помітити нервову дратівливість. Втім, вона сяяла, вибухала, світилася променями захоплення.
Ну, знаєте, я не люблю, коли мене віддають на поталу. Потрібно було наздоганяти. Я буквально лопатою нагріб собі снігу. Окружна рада просто зобов’язана за таку роботу платити шилінг за годину. Світ сповнений несправедливості.
Проте в нас точно не було часу піднімати подібні питання в парламенті. Лу була майже в сльозах, бо не мала, що на себе вбрати: практично жодних коштовностей — уся суть того, щоб бути лицарем, полягає у тому, що коли ти бачиш, як щось іде неправильно, твій обов’язок виправити помилку.