На щастя, жодних труднощів у ту хвилину видно не було. Все, що потрібно зробити, — поїхати на Рю де ля Пе. Я мало не впав, коли побачив усі ці перлини на її шиї. І цей смарагдовий камінь. І, о святий Боже, він дійсно пасував до її волосся!
Безперечно, паризький продавець — майстер своєї справи. Людина вмить зрозуміла, що не так. Не було нічого, що б пасувало синьому кольору сукні, тож він показав нам браслет із сапфірами та діамантами і до нього великий перстень маркіза у платиновій оправі. Це вже зовсім інша справа! І все ж, здавалося, що йому ніяково. Він був спантеличений; ось як буває.
Тоді йому в голову прийшла блискуча ідея, і його обличчя посвітлішало. Завжди можете покластися на таких хлопців, правда, якщо натрапите на доброго фахівця. Бракувало чогось червоного!
Я вже розповідав про уста Лу — її видовжену, нерівну, звивисту червону смужку губ, які завжди корчилися і звивалися, ніби живуть окремим власним життям і постійно потерпають від якихось приємних тортур!
Чоловік одразу помітив, що їм потрібно — символічно повторити їхній обрис. У цьому весь секрет мистецтва. Тож він випорпав змійку з кривавих темно-червоних рубінів.
Боже мій! Це була найкрасивіша річ, що я бачив, окрім самої Лу. На неї неможливо було дивитися, щоб не думати про уста Лу. І неможливо було думати про її уста, щоб не захотіти їх поцілувати. Я повинен був довести усьому Парижу, що моя дружина — найкрасивіша жінка у світі, а це можна було зробити тільки звичайним способом — з’явитися з нею на людях — у найкращих сукнях і найдивовижніших коштовностях. Це був мій обов’язок перед дружиною, і я цілком міг це собі дозволити, тому, що, у всякому разі, я був прийнятно заможним чоловіком для початку і, крім того, п’ять тисяч, які я вкладав у Феклізову справу, можуть перетворитися, за найскромнішими підрахунками, на щось таке, як щонайменше чверть мільйона, у чому я переконався на власні очі.
І все це — чистий прибуток, тож немає у цілому світі такої причини, чому б не витратити їх у розумний спосіб. Містер Волф сам наголосив, що в наш час дуже непросто знайти прийнятне місце для інвестицій.
Він казав мені, як багато людей вкладають свої гроші у діаманти і хутро, які завжди тримаються в ціні, тоді як державні цінні папери та схожі речі можуть несподівано оподаткувати, з одного боку, вони можуть втратити свою цінність, з іншого — ще й з перспективою європейського анулювання боргових зобов’язань, що загрозливо виростає позаду них.
Мій обов’язок, як сімейного чоловіка, купити Лу стільки коштовностей, скільки я зможу собі дозволити. Водночас потрібно бути обережним і передбачливим.
Я купив усі вищезгадані речі і заплатив за них. Я не спокусився на зелену перлинову шпильку до краватки для себе, хоча і хотів би її мати, бо щоразу, коли б я її вбирав, вона б мені нагадувала про очі Лу. Але вона дійсно досить дорого коштувала, а містер Волф застеріг мене про небезпеку потрапляння у борги, тож я заплатив за решту речей, і ми вийшли на вулицю. Ми подумали, що може, поїдемо на обід до Булонського лісу, і тоді понюхали ще трішки снігу в таксі, й тут Лу почала плакати, бо я нічого собі не купив. Тож ми понюхали ще снігу, ще була купа часу, ніхто ж не обідає до другої години. Ми повернулися до магазину, купили ту зелену перлинку, й це привело Лу у такий захват, що таксі було вже не таксі, а аероплан, чи навіть більше за нього, коли вже на те пішло.
Тупо не наважуватися. Якщо ти вже почав щось робити, то краще вже роби. Що там каже цей тип? «Життя не ставлю я й у вартість шпильки». Оце правильний дух. «Панове, краще відійдіть. Клянусь, хто спинить, стане духом сам».
Оце дух Пендраґона і дух пілота. Видирайся на вершину, залишайся там і стріляй у кожного, хто лізе до тебе, нехай летять додолу!
Розділ 7. На крилах марнотратства
Обід у ресторані «Де ля Каскад» відбувався, як уві сні. Здається, ми знали, що їмо, але смаку тієї їжі зовсім не відчували. Як я, мабуть, уже казав раніше, це явище виникає через анестезію від кокаїну.
Коли роблю подібне зауваження, я розумію, що це з мене вилазить запропащений і давно мертвий студент-медик.
Та ви не звертайте на це уваги. Річ у тім, що коли у вас сидить правильна кількість снігу, ви не можете нічого відчувати у звичайному сенсі цього слова. Ви все сприймаєте ніби знеособлено. Біль є, але біль не завдає страждань. Ви сприймаєте факт існування болю так само, як читали в школі про усі ці жахливі речі з історії.