Але кожного дня, так чи інакше, він стає дедалі кращим. І якщо я коли-небудь піддамся спокусі впасти на землю і згадати своє нікчемне походження від пучка редиски, достатньо буде лише поцілунка Лу або понюшки кокаїну, щоб повернутися назад у Рай.
Не можу розповісти про наступні двадцять чотири години нічого. Досить буде зазначити, що всі світові рекорди було побито й знову побито. І коли з’явився Фекліз із нашими костюмами та пістолетами, ми просто сиділи й важко дихали, як двоє голодних змучених вовків!
Він повторив вищезгадані інструкції і дуже конфіденційним тоном додав одну майже батьківську пораду:
— Ви ж мені пробачите, я знаю; не подумайте, що я хочу сказати, що зараз ви не в стані дати собі раду, але ви не були у цих місцях раніше й ніколи не повинні забувати про гостру і жорстоку вдачу цих італійців з Півдня. Вона схожа на один з тих раптових шквалів, що їх так бояться рибалки у відкритому морі. Вона не має особливого значення, але нерідко, в певні моменти, буває досить небезпечною. Вам потрібно лише триматися подалі від будь-яких конфліктів. У «Фауно Еббріо» може бути чимало п’яних хуліганів. Виберіть собі місце ближче до дверей і, якщо хтось почне штурхатися, вислизніть тихенько назовні й погуляйте туди-сюди, поки сварка не закінчиться. Вам зовсім не треба встрягати у побоїще.
Я розумів мудрість його настанов, проте, з іншого боку, я особисто зголоднів за доброю бійкою. Єдиною ложкою дьогтю у бочці медового місяця, хоча я цього й не помічав, було те, що якась частинка мене скучила за збудженням від щоденної гри зі смертю, до якого мене привчила війна.
Найменше нагадування про більш сильні, дикі пристрасті — сварка двох човнярів чи турист, що голосно сперечається за якусь дрібницю, і кров починала вдаряти мені в голову. Мені потрібен був лише невеликий законний привід для вбивства кількох сотень людей.
Але природа мудра й добра, тому я завжди знаходив усе, що потрібно, у Лу. Пристрасть до вбивства та любовна пристрасть були нерозривно пов’язані у наших предків. Усе, що зробила цивілізація, навчила нас вдавати, ніби ми їх ідеалізуємо.
Втілення плану розпочалося без найменшої затримки. Двері нашого номера відчинилися на терасу у глибокій тіні. Звісно, навряд чи ще хтось був у готелі у цю пору року. Невеликий марш сходинок з боку тераси провів нас під аркою, повитою виноградною лозою, до стежки, на якій ледве могли розминутися два віслюки, втім, на Капрі вона виконує функцію дороги.
Ніхто нас не помітив. Ми бачили тільки закохані парочки, групку селян, що йдучи співають під гітару, і двох або трьох щасливих рибалок, що змучено пленталися додому з винної крамниці.
Ми знайшли моторний човен біля причалу і впали від цього у страшний захват. Здається, не минуло й хвилини, як ми вже були у Сорренто, ховаючись у здоровенному родстері. Без жодного слова ми понеслися вперед на максимальній швидкості.
Краса місцевості, якою їхав автомобіль, загальновідома; та все ж:
Заради нас світ було створено наново. Це була постійно змінювана фантасмагорія захопливих звуків, образів та запахів; і все це, здавалося, було лише оздобленням нашого кохання, оправою для коштовного каміння нашої блискучої пристрасті.
Навіть останні кілька миль на шляху до Неаполя, де дорога біжить крізь нудні комерціалізовані околиці, набули нової перспективи. Це була лише ламана лінія обрисів будинків на тлі неба. Чомусь вона наводила на думку про зазублений контур партитур Дебюссі.
Та все це, при всій свої вишуканості та захопливості, було дещо поверхневим. А десь на дні наших сердець бурліло та виростало розжарене до білого вулканічне озеро пекельного, розплавленого металу.
Ми ще не знали, яка бридка й потворна гидота чекала на нас у «Ґатто Фрітто».
Я усвідомив, як дія наркотиків частково зішкребла з пам’яті останні шари. Паралельний ефект у моральному плані був ще більш дієвим. Важку працю незліченних поколінь еволюції було знівельовано за якийсь місяць. Ми все ще до певної міри зберігали мінімальні рамки пристойності, але знали, що робимо це, лише аби покривлятися, як мавпи.
Ми повернулися на рівень горили. Акт насильства і хтивий потяг здавався для нас не більшим за звичайну потребу випліскувати свою енергію!
Ми не сказали про це одне одному ні слова. Насправді той стан був глибшим і похмурішим за все, що можна передати за допомогою чітко зрозумілих слів.