Людина дійсно відрізняється від нижчих тварин, перш за все завдяки мові. Використання мови змушує тебе міряти свої думки. Ось чому великі філософи та містики, які мають справу з ідеями, які не можна виразити за допомогою загальнозрозумілих термінів, постійно змушені використовувати негативні прикметники або давати своєму розумові доброго прочухана, формулюючи думки у вигляді низки суперечливих тверджень. Ось вам і пояснення Афанасіївського символу віри, чиї положення заганяють просту людину в глухий кут.
Щоб збагнути божественне, потрібно самому бути божественним.
Однаковою мірою правильне і протилежне твердження. Пекельний вогонь знаходить вихід лише у звірячих криках.
Автомобіль зупинився у кінці невеличкої брудної вулички, де і причаївся «Фауно Еббріо». Водій указав на смужку світла, що зиґзаґом виходила з нього і кидала зловісний відблиск на протилежну стіну.
Зухвала чорнява дівчина у короткій спідниці, з надто яскравою хустиною на плечах і величезними золотими сережками у вухах, стояла в дверях. Те, що ми від тривалої подорожі, наркотиків та інших речей були злегка п’яними, якраз допомогло нам зрозуміти, що вдавати з себе трохи п’яніших — це правильний напрямок лінії поведінки.
Ми вертіли головами на всі боки й, похитуючись, підійшли до дверей. Ми сіли за невеличкий столик і замовили собі випити. Нам принесли одну з тих смердючих італійських підробок, що смакує, як шампунь до волосся.
Але замість того щоб викликати огиду, питво підняло нам настрій, і ми насолоджувалися ним, як частиною гри, в якій брали участь. Вбрані, як бідні неаполітанці, ми з головою занурилися у свою роль.
Ми залили цю жагучу мерзоту в свої горлянки, наче це був «Курвуазьє ‘65». Напій подіяв несподівано швидко. Здавалося, що він випустив цілі каравани оцих африканських мурах-кочівників, що прогризають свій шлях через джунглі життя, і подіяв, як сірчана кислота, виплеснута в обличчя жінки.
У тому лігві не було годинника, і звісно ж ми забули свої годинники вдома. Нашого терпцю не ставало чекати на Фекліза. Ми ніяк не могли згадати, чи він сказав нам, коли має бути, чи ні. У приміщенні було важко дихати. Заклад був наповнений найгіршими покидьками Неаполя. Одні тараторили, як мавпи; деякі співали самі собі п’яними голосами; ще інші безсоромно пестилися; а хтось просто відрубався.
Серед останніх була одна здоровенна тварюка, яка чомусь заполонила нашу увагу.
Ми без страху розмовляли між собою англійською; і, наскільки я знаю, говорили дуже голосно. Лу наполягала на тому, що цей чоловік точно англієць.
Здавалося, що він спить; але за мить він підняв зі столу свою голову, розпрямив величезні руки і почав вимагати ще випивки, італійською.
Одним ковтком він осушив свою склянку, а тоді несподівано підійшов до нашого столика і звернувся до нас англійською.
З його акценту ми відразу зробили висновок, що чоловік був колись яким-неяким джентльменом, але його обличчя та манера говорити розповідали іншу історію. Здається, він котився вниз багато років, досягнув дна вже досить давно, і, здається, йому там сподобалося.
Він доволі грубим чином виявляв свою дружню агресивність і застеріг, що наше вбрання може бути небезпечним; усі бачать крізь нього, ким ми є насправді, а той факт, що ми його собі вибрали, дуже швидко викличе підозру у гарячих неаполітанських головах.
Він замовив ще випивки і виголосив тост за Короля і Державу з якоюсь похмурою гордістю за своє походження. Він нагадував мені розореного англійця з творів Кіплінґа.
— Не бійтесь, — сказав він до Лу. — Я нікому не дозволю вас скривдити. Такого персика, як ви? Та ні за що!
Я страшенно обурився його висловлюванням. Та пішов він до дідька, придурок!
Він одразу це помітив і скоса кинув на мене зловісний погляд із жахливою кривою усмішкою.
— Та все гаразд, пане, — сказав він. — Ніхто не збирався нікого образити, — і при цьому поклав свою руку на шию Лу і спробував її поцілувати.
Я вмить скочив на ноги і вальнув йому своєю правою по щелепі. Це збило його з лави на землю, де він розпластаний, так і залишився лежати.
Враз усі загомоніли. Мої старі бойові інстинкти вилізли на поверхню. Я моментально зрозумів, що ми потрапили саме в ту ситуацію, уникати якої так мудро застерігав Фекліз.
Усі присутні — чоловіки та жінки — були на ногах. Вони сунули на нас, як очманіле стадо худоби. Я вихопив свій револьвер. Хвиля відкотилася назад, як вал, що розбився об скелю.