Сама присутність англійського джентльмена допомагала мені зібратися докупи.
Я почав розповідати, уже набагато впевненіше, що наш агент організував для нас відвідування однієї з розважальних програм у Неаполі, про які звичайний турист навіть не здогадується, а для того, щоб уникнути будь-яких можливих неприємностей, він порадив нам відповідно вбратися — і так далі, до кінця цієї історії.
Віце-консул посміхнувся — поблажливо, як мені здалося.
— Визнаю, що ми вже мали справу з випадками, — повільно сказав він, — коли молоді люди, як ви потрапляли у різного роду халепи. Зрозуміло, що про всі хитрощі знати неможливо; бо більше, якщо я правильно зрозумів, у вас медовий місяць.
Я погодився з ним, дещо ніяково посміхаючись. Мені спало на думку, що пари, які проводять медовий місяць традиційно, є об’єктами насмішок з боку людей у менш блаженному стані.
— Десь так, — відповів віце-консул. — Я і сам неодружений; але, без сумніву, це дуже зворушливо. Як вам сподобалась Норвегія?
— Норвегія? — перепитав я, приголомшений поставленим питанням.
— Так, — сказав він. — Як вам Норвегія: клімат, лосось, люди, фіорди, льодовики?
Тут десь мала критися якась страшенна помилка.
— Норвегія??? — спитав я, підвищуючи тон.
Я був на межі істерики.
— Я там ніколи в житті не був. І якщо вона схожа на Неаполь, я не хочу туди їхати!
— Все набагато серйозніше, ніж ви собі думаєте, — відповів консул. — Якщо ви не в Норвегії, тоді де ви?
— У чому справа, я тут, чорт забирай! — різко відрізав я з черговим кволим спалахом гніву.
— Відколи ви тут, можу я вас спитати? — поцікавився віце-консул.
Ну, тут він мене заскочив. Я не знав, скільки минуло часу, відколи я покинув Англію. Я не міг сказати точну дату, хоч убий.
Лу прийшла мені на допомогу.
— Завтра буде рівно три тижні, як ми покинули Париж, — доволі рішуче сказала вона, хоча її голос звучав мляво і втомлено, з дратівливими й страждальницькими нотками. Я ледве розпізнав у ньому насиченість і глибину, які полонили моє серце, коли вона співала цю прекрасну літанію у «Псі, що курить».
— Ми провели тут пару днів, — сказала вона, — у готелі «Музео-Палас». Після чого перебралися у «Калігулу» на Капрі; і наш одяг, паспорти, гроші та все решта там.
Я не міг не тішитися з того, як вона виросла у кризовій ситуації; її практичний здоровий глузд, те, що вона пам’ятає усі ці такі важливі для справи деталі, хоча чоловічий темперамент сприймає їх як необхідні незручності.
Саме такі речі потрібні, коли маєш справу з бюрократичною тяганиною.
— Ви не розмовляєте італійською взагалі? — запитав консул.
— Лише кілька слів, — підтвердила вона, — однак, звісно ж, знання французької та латини сера Пітера допомагають розібратися в тому, про що пишуть у газетах.
— Ну, — сказав консул, мляво підводячись, — так сталося, що це і є предметом для обговорення.
— Я розумію основні слова, — сказав я. — Важко давати раду з другорядними.
— Можливо, тоді буде простіше, — сказав консул, — якщо я безкоштовно запропоную вам переклад цієї статті з ранкової газети.
Він потягнувся до комісаріо, взяв газету і почав рівними, плавними реченнями передавати зміст написаного.
— Англія завжди попереду, якщо йдеться про кохання та пригоди. Знаменитий ас, сер Пітер Пендраґон, кавалер Хреста Вікторії, Лицар-Командор, який нещодавно здивував Лондон своїм несподіваним шлюбом з першою світською красунею, міс Луїзою Лейлгем, вирішив провести свій медовий місяць у незвичний спосіб, чого і варто було очікувати від джентльмена з таким сміливим і авантюрним характером. Він разом зі своєю нареченою відправився покоряти Йостедаль, найбільший льодовик Норвегії, і провести там сезон сходжень без провідників та будь-яких інших помічників.
Я бачив, як комісаріо своїми очима свердлить у мені дірки. Як на мене, то я був абсолютно спантеличений безпідставною брехнею газетної статті.
— Але заради Бога! — вигукнув я. — Це абсолютна нісенітниця.
— Перепрошую, — сказав консул досить жорстко, — я ще не закінчив.
— Пробачте, сер! — різко відповів я.
— Скориставшись цією інформацією, — продовжив він читати, — і деякою схожістю на сера Пітера та леді Пендраґон, двоє добре відомих міжнародних шахраїв вештаються Неаполем та його околицями, де їхніми жертвами уже стали кілька торговців.