Ми забрали у сержанта наші речі й перепросилися, щоб на хвилинку відлучитися.
Боже, як ми цього хотіли!
За п’ять хвилин ми знову були майже собою. Ми дивилися на всю цю пригоду, як на величезну забаву, і ділилися з нашим компаньйоном піднесеним настроєм. Без сумніву, він приписував покращення настрою нашим перспективам вибратися з неприємностей.
Лу безперестанку тріскотіла про життя в Лондоні, а я розповів, опускаючи снігову частину, історію нашої романтичної втечі. Консул повністю розтанув. Наша впевненість заспокоїла його.
Ми потисли одне одному руки на тлі всебічного радісного сміху і пішли під наглядом дуже ділового на вигляд італійця, який непогано говорив англійською.
Ми встигли на човен до Капрі з купою часу в запасі й розважали помічника консула різними веселими анекдотами. Йому було страшенно приємно, що до нього ставляться так по-дружньому.
Ми піднімалися до центральної площі на канатному фунікулері, майже відчуваючи справжній політ. Це було ще те чортове випробування; але якісь п’ять хвилин — і все скінчилося. Незважаючи на мій екзальтований стан, я дав собі обітницю, що більше ніколи такого не робитиму і не буду таким безросудним.
Звичайно, очевидно, що сталося з Феклізом. Він якимсь дивним чином так і не дізнався про наш арешт і з нетерпінням чекає в готелі на наше повернення.
Водночас посеред білого дня у нашому дивному вбранні було доволі смішно просити у портьє ключ до кімнати.
Я ніяк не міг зрозуміти, чому він так щиро здивований нашій появі. Справа була не просто у нашому вбранні — я був цілком упевнений у цьому. Ще був менеджер, який кланявся й розшаркувався, як мавпа. Він, здається, втратив самовладання. Злива його вітальних слів і радість від нашого повернення переливалися через край.
Якусь мить я не зовсім вхоплював, про що він говорить, але значення останньої фрази зрозумів без помилок.
— Я такий радий, що ви передумали, сер Пітер, я був впевнений, що ви не дозволите собі покинути Капрі так швидко. Наш прекрасний Капрі!
Про що, у біса, він говорить? Передумав? Усе, що я хотів, це перевдягнутися!
Помічник консула зробив кілька швидких пояснень італійською, і мене мало не вбив вираз обличчя менеджера, коли той підвів очі й побачив у дверях двох справжніх детективів.
— Я не розумію, — сказав він з раптовим занепокоєнням. — Я нічого не розумію, — і поспішив до свого робочого столу.
— Де наш агент? — спитала Лу. — Це він має все пояснювати.
Менеджер став страшенно серйозним.
— Ваша милість, ви безперечно маєте рацію, — вимовив він.
Та ввічливі слова не могли приховати той факт, що напрям його думок був такий, як у людини, що несподівано провалюється через люк у яму, повтикану гострими палями.
— Це якась помилка, — продовжував він. — Дозвольте, я все з’ясую.
Він звернувся до дівчини за столом італійською. Вона порилася у шухляді й видобула звідти телеграму.
Він передав її мені. Телеграму було адресовано Лярошеві.
«Невідкладн справа мушу їхати до Рим ніч. Плати рахунок речі чекати готел Музео Палас вчас встигн потяг. Пендраґон».
Слова були написані здебільшого з помилками, але зміст був достатньо зрозумілим. Хтось напевне вирішив нас розіграти. Мабуть, стаття в газеті теж була частиною цього задуму. Отже, я подумав, що Лярош сидить у готелі, у Неаполі, і ламає собі голову, чому ми досі не з’явилися.
— Але де ж наші речі? — скрикнула Лу.
— Як де, — сказав менеджер, — агент вашої милості сплатив рахунок як зазвичай. Готелевий персонал допоміг йому спакувати ваші речі, і він якраз устиг на ранковий човен.
— Але коли це було, о котрій годині? — закричала Лу, пильно розглядаючи телеграму.
Виглядало, що телеграму доставили всього через кілька хвилин після того, як ми вийшли з готелю.
Дівчина передала ще одну телеграму, що надійшла на адресу менеджера.
«Сер Пітр та леді Пендраґом висловлть жаль з приводу несподвн від’зду і завжди матмуть тілкинайтепліші зпогади про чудовй час, проведений у «Калігулі», зподіваємсь повернукися за найближої можнивої нагоди. Агент залагодидь усі фімансові питання».
Раптом мені стало ясно, що серед цієї фантастичної нісенітниці один невеличкий факт дуже привертає до себе увагу. Агент подбав за фінансові питання зі спритністю, притаманною найкращим традиціям цієї професії.
Здається, ця річ прояснилася в голові Лу теж, точнісінько як хтось раптово знаходить переможний хід у складній ситуації в шахах. Вона зовсім побіліла на обличчі від холодної сконцентрованої люті.