Газети пишуть огидно. Це точно мертвий сезон. Кожного разу як береш газету, там пишуть про кокаїн. Цей старий дурний Платт вийшов на стежину війни. Він хоче «привернути увагу суспільства до жахливої небезпеки, яка загрожує чоловікам і жінкам Англії».
Одна газета надрукувала його величезну промову повністю. Він каже, що німці мають намір поквитатися з нами.
Звичайно, я взагалі-то лише жінка і всяке таке; але це звучить досить смішно.
Ми заходили попити чаю до Мейбл Блек. Усі говорять про наркотики. Здається, вони усім потрібні; хоча лорд Лендсенд, який щойно повернувся з Німеччини, каже, що там без проблем можна їх купити, та, виглядає, що ніхто не хоче.
То хіба увесь німецький народ тихенько планує нас знищити? Я ніколи не надавала великого значення усім цим історіям про страшну підступність гунів.
Утім, ми багато чули про підпільну торгівлю, і, гадаю, таким шляхом було б доволі легко їх дістати...
Не знаю, що з нами обома діється. Нам стало трохи краще після зустрічі зі старою компанією, і ми подумали, що добре було б відсвяткувати.
Нічого не вийшло.
Ми чудово повечеряли; а тоді сталася жахлива річ, найжахливіша у моєму житті. Кокі захотів піти у кіно! Можете дати мені кочергою по голові. Я його більше не приваблюю, а я так сильно його кохаю!
Він пішов до каси спитати за квитки, і поки його не було — це було дійсно жахливо, — я зловила себе на думці, що постійно повторюю: «Я так сильно його кохаю».
Наше кохання померло. І водночас не померло. Так, я люблю його усім серцем і душею — і водночас чомусь, не можу. Хочу не втратити здатність любити, поки не відновляться сили. Ох, для чого взагалі про це говорити!
Я знаю, що кохаю його, і все ж я знаю, що нікого не можу кохати.
Я прийняла чортзна-скільки кокаїну. Він притупив мої відчуття, і я знову змогла уявити, що люблю його.
Ми пішли в кіно. Фільм був страшенно тупий. Я увесь час думала, як хочеться любити, як хочеться ще кайфу і як хочеться збитися з кайфу так, щоб від нього знову був хоч якийсь ефект.
Я не могла відчувати по-справжньому. Це було притуплене, сліпе відчуття дискомфорту. Також я страшенно нервувала. Я почувалася так, ніби потрапила у якусь пастку: ніби помилково зайшла у чужий будинок і не можу звідти вийти. Не знаю, що за усіма тими дверима, і почуваюся дуже самотньо. Кокі теж там був; але він нічим не міг мені допомогти. Я не змогла до нього достукатися. Зв’язок між нами обірвався.
І все ж, окрім величезного страху за себе, був іще більший страх за нього. Щось у мені кохає його, щось глибше за життя; але воно зі мною не говорить.
Я висиділа сеанс, наче пережила нічний кошмар. Я відчайдушно горнулася до нього, а він, здається, не розуміє мене й не розуміє, чого я хочу. Ми стали чужими.
Здається, він почувається досить добре. Його голос звучить знайомо, мило і легко; але кожна посмішка завдає страждань, кожен прояв ніжності ріже як ножем.
Ми повернулися до «Савойї» абсолютно вимотані й розбиті. Цілу ніч ми вживали Г і К; не могли заснути, говорили про наркотики. Це була одна довга суперечка — як їх вживати. Нам здавалося, що ми робимо це якось неправильно.
Я пишалася його знаннями медицини, однак вони не пролили світла на нашу проблему.
Здається, у медичних підручниках пишуть про так звану «наркотичну незайманість». Насамперед треба було повернути її, і, як кажуть книжки, єдиний можливий спосіб — нічого не вживати протягом тривалого часу.
Він казав, що те саме з апетитом і будь-якими іншими бажаннями. Якщо ви добре пообідали, то навряд чи зголоднієте до чаювання.
Але що тоді робити увесь цей час?
18 серпня.
Ми довго валялись у ліжку. Не виглядало, щоб я недоспала, але була надто слаба, щоб вилазити з ліжка.
Нам довелося розворушитися звичним способом, щоб спромогтися спуститися на обід.
У Лондоні досить порожньо і страшенно нудно. На Бонд-стрит ми випадково зустріли Мейбл Блек. Вона виглядала дуже хворобливою. Видно, що вона надто сильно захоплюється кайфом. Звісно, її проблема у тому, що у неї немає хлопця. Навколо неї крутиться купа чоловіків. Вона б могла вийти заміж, коли захоче.
Ми трохи про це поговорили. Вона сказала, що їй бракує енергії, а думки про чоловіків викликають у неї огиду.
Вона має чудові черевички. Вона взуває нові мало не щодня і майже ніколи не носить одну й ту ж пару двічі. Мені здається, вона якась схиблена...
Лондон виглядає чомусь по-іншому. Колись мене цікавили найдрібніші деталі. Я знову хочу бути собою. За допомогою наркотиків мені майже це вдається, ще трішечки; але завжди залишається завернути за ще один невеличкий ріг, та тобі ніяк туди не дійти...