Я потяглася рукою за щоденником. Від записування усіх цих подробиць мені полегшало.
Я загорілася пристрасною рішучістю боротися з Г і К до кінця; та у мене зв’язані за спиною руки, а до ніг прикутий ланцюг з важкою металевою кулею. Тому звірові не вдасться мене зупинити. Ми добудемо необхідне й без нього. До нас не будуть ставитися як до дітей; ми добудемо стільки, скільки захочемо, і будемо весь час його вживати, навіть якщо це нас уб’є.
Мій внутрішній конфлікт бушував увесь день. Кокі пішов спати. Він хропів і стогнав. Спробуйте уявити собі, як виглядає каторжник. Уже два дні не голився. У мене самої — брудні нігті. Усе тіло липке. Я вже не вбиралася, а просто як-небудь накидала на себе одяг.
Кокі прокинувся ближче до вечері. Ми не могли у такому вигляді виходити з номера. Раптом нас пройняло усвідомлення, що ми привертаємо до себе увагу і стаємо підозрілими у готелі. У нас з’явився сильний страх, що нас викриють. Вони можуть щось із нами зробити. А найгірше, що ми не уявляли, що нас може чекати. Ми почувалися безпорадними, такими слабкими, що не мали сили поворухнути й пальцем.
Ех, якби знайти хоч трішки!..
Боже! Яке щастя! Але ж я дурна. Там же був один пакетик Г у кишені моєї сукні для подорожей. Ми підповзли одне до одного й поділилися знахідкою. Після тривалого утримання ефект був дивовижним.
Кокі миттєво майже несамовито ожив. Страшні муки від нестерпної потреби підштовхували його до негайних і рішучих дій. Він послав по перукаря та офіціанта. Покоївка пакувала наші речі. Ми сплатили рахунок і залишили свої валізи у готелі, пояснюючи несподіваний від’їзд раптовими справами. Ми закинули дорожні несесери у таксі й скомандували: «Юстон, головна вулиця».
Кокі зупинив якогось чоловіка на площі Кембридж.
— Послухайте, — нетерпляче прошепотів він, — нам потрібно зупинитись у Сохо. Якась кімната у французькому або італійському закладі.
Чоловік не розгубився у вирішенні нашої проблеми. Він знайшов нам невеличку темну брудну кімнату на першому поверсі на Ґрік-стрит. Домовласниця, здається, була родом з Півдня з домішками чорної крові. Її вигляд говорив нам, що вона — саме та жінка, яку нам потрібно.
Ми заплатили за таксі. Кокі був просто невгамовним. Він хотів знайти людину, яка б допомогла здійснити наші прагнення. У нього все аж свербіло від нетерплячки, але він боявся. Ми сіли на ліжко і почали будувати плани.
21 серпня.
Нічого не пам’ятаю. Мабуть, я просто вирубалася не роздягаючись. Кокі десь пішов...
Він тинявся по місту цілу ніч — клуби та інші місця. Він роздобув дві понюшки у Мейбл Блек, але в неї самої було обмаль. Він і Дік Вікгем подалися на Лаймхаус. Не пощастило! Вони мало не побилися з якимись моряками...
Мадам Белліні принесла сніданок. Жахлива огидна їжа. Треба щось їсти — я зовсім не маю сили...
Вона увійшла, щоб забрати тарілки і поприбирати в кімнаті. Я спробувала розговоритися з нею, почала розпитувати про життя. Вона живе в Англії вже десь тридцять років. Я все ближче підбиралася до делікатного предмета розмови. Виявилося, що вона не дуже розбирається у цьому питанні, але думає, що зможе допомогти. Одна з її постояльців чимось колеться. Вона спитала, чи ми маємо, чим платити. Та це навіть смішно. Вісім тисяч на рік і один з найкрасивіших маєтків поблизу Лондона. І тут, у цій брудній дірі, якась карга, що й соверена ніколи не бачила, хіба що вкрала його в якогось п’яного клієнта, питає: «Чи ми маємо чим платити!»
Здається, Кокі втратив здоровий глузд. Він почав розмахувати перед нею п’ятдесятифунтовою банкнотою. Це тому, що його розлютило її ставлення. Вона вирішила, що краще замовкнути. Мабуть, подумала, що ми поліцейські шпигуни, або задумала нас пограбувати.
Вигляд готівки вибив її із рівноваги! Почуття міри було зруйновано. Усі уявлення про чесність одразу змело з її голови. Поведінка теж помінялася. Вона вийшла з кімнати.
Піт наказав мені піти й самій подивитися на ту дівчину-наркоманку. Вперше він говорив зі мною в такому тоні. Усі сексуальні відчуття між нами померли. Ми намагалися розбудити попередню пристрасть, але виходило щось штучне, жахливе і відразливе; блюзнірство й деградація. Чому так? Раніше сніг посилював нашу любов просто до неймовірної межі. Та все ж я люблю його так сильно, як ніколи. Мій хлопчик. Мабуть, він захворів. Якби я мала більше сил. Я недостатньо дбаю за нього. Не можу думати ні про що, окрім пошуків Г. Здається, К мене не дуже хвилює. Та й К мені ніколи особливо не подобався. Від нього стає недобре і паморочиться в голові.