Выбрать главу

Я дала йому свою хустинку і посадила рівненько. Його одяг був увесь зібганий, і звичайно ж він не голився. Я не могла перебороти спокусу подражнити мого милого. Кохання повернулося бурхливим потоком. Я затремтіла від болісного відчуття, що він не відповідає. Я міцно стиснула біль у серці. Моя кров сильно пульсувала від радості влади. Я тримала його у руці. Одне делікатне зусилля, і він мій. Ме­ні не вистачило сили насолодитися собою на повну. Сльози накотилися на очі від співчуття та ніжності. Я відсипала дозу тьмяно-білої магії.

Він вдихнув її з тупою апатичністю, як людина, що втратила волю до життя, але ще приймає ліки за рутинною звичкою. Поступово він опритомнів, але навіть після третьої понюшки був ледве схожий на себе.

Я теж приклалася, щоб скласти йому компанію, а не тому, що відчувала потребу. Я відправила його поголитися і піти купити чисту білизну.

Записи у щоденник приносять мені дивну насолоду. Тепер я знаю чому, і це мене трохи лякає. Це просто випадково кинута фраза царя Лама: «Ваш магічний щоденник».

Я часто фліртувала з Ламом, але це було здебільшого, щоб справити враження. Ця людина мені багато у чому не подобається.

Їй-богу, я теж знаю чому. Через те, що я відчуваю його інтелектуальну зверхність, і тому, що я його поважаю. Незважаючи на це, я б хотіла йому показати, що я, зрештою, не така вже й нікчема.

Одна з його примх — змушувати своїх учнів вес­ти ці магічні щоденники. У мене складається враження, що це якесь змагання; що мені треба видати щось цікавіше за усе, що роблять вони, ким би «во­ни» не були.

А ось і Пітер Пен. Усе ж він так і не подорослішав...

Ми чудово поїли у милому старому кафе. Цар Лам підійшов до нашого столика, але сказав лише кілька слів:

— Я бачу, ви все-таки дістали його.

Кокі не забарився з відповіддю:

— Не хочу піддавати сумніву вашу репутацію пророка, пане Лам, але якось воно не зупиняється, коли мусиш зупинитися. Я дістав його, як ви кажете, а тепер, з вашого люб’язного дозволу, я збираюся продемонструвати вам, що ми здатні зупинитися.

Лам блискавично змінив свою поведінку. Його зневажлива посмішка стала схожою на ранкову весняну зорю.

— Оце вже серйозна розмова, — сказав він. — Я радий, що ви вловили сенс ідеї. Не подумайте, що я намагаюся вас здихатися, але якщо знайти його буде складніше, ніж ви собі уявляєте, не будьте занадто гордими прийти до мене! Повірте, я можу по­ділитися кількома дуже непоганими порадами.

Я зраділа, що Пітер сприйняв це спокійно. Перебуваючи у добрій фізичній формі, мені здається, він усвідомив, що це не жарти. Ми могли зіткнутися з труднощами.

23 серпня.

Ніч була просто дивом!

Ми продовжували доволі обережно вживати Г. Я думаю, що К тільки псує його. Наше кохання розквітло, як новостворене. Ми перебували у безмежному блаженстві.

«Заснути не можеш ти  Без сну відтепер назавжди!  Сон міг покласти б край,  Та безодня безмежна ця».

Але не у тих нестерпних муках, про які пише поет. Це безформний спокій. Та любов! Ми не любили так раніше. Ми споганили любов вульгарністю тіла.

Тіло — інструмент безконечного задоволення, але збудження і хіть забруднюють його велич. Ми відчували кожен нерв до найменшої клітинки, і тому по­трібно було максимально уникати будь-яких рухів.

Від Г хочеться чухатися, що неймовірно приємно. Але це лише пережиток тваринної пристрасті.

Через деякий час ти вже можеш насолоджуватися самим відчуттям, яке викликає бажання чухатися. Це безпристрасне блаженство, абсолютно невимовне й невимовно абсолютне.

Я не можу виміряти повноту моєї свідомості, але можу відзначити в цілому зміну її характеру.

Я пишу ці рядки, відчуваючи себе янголом, що записує людські гріхи. Я перебуваю у вічності, а тим­часові речі стали для мене лише тупими й нудними символами. Мої слова — пелена, що приховує правду. Однак я переживаю абсолютно чітке захоплення, наповнюючи цей щоденник.

Цар Лам не виходить мені з голови. Він сидить в основі мого мозку. Він — Юпітер, а я проросла з його думки: Мінерва, богиня Мудрості!

Найбільш визначні життєві події — це просто дурниці, не варті уваги. Величність моїх уявлень несеться уперед, з нікуди в нікуди. Позаду яскравого гімну — бездоганне мовчання.

Я не маю конкретної потреби писати, навіть не для себе, щоб потім почитати: це відбувається автоматично.